Степан Гавриш
в интернет-пространстве:

Михаил Васильевич, пгт Печенеги:

Мне 75 лет, прожил достойную жизнь. После войны нас голодных, голых отлавливали и отправляли в Донбасс восстанавливать шахты, строить жилье. Было нелегко, но у нас было будущее. К пятидесятым годам работала промышленность, жизнь налаживалась. Для меня, нормального человека, слово «перестройка» не что иное, как захват власти зграей воров-стервятников, потерявших честь и человеческое достоинство.
И до чего доперестраивались за 20 лет. Уничтожили все, ничего не построили. По Украине прошел смерч, оставляя за собой пустыню.
Мне стыдно за мою страну. Я добивался всего своим трудом. Офицер ВМС, ходил долгое время Китобойной флотилией. Передо мной был весь мир. Закончил высшее партийное, лектор-международник, шел с гордо приподнятой головой.
Степан Богданович, Вас люди уважают заслуженно, но один в поле не воин. Удачи Вам и моя поддержка.

Тетяна Степанівна Бурма, смт. Печеніги:

Пишу вам вдруге, ну не можу не написати. Хочу розповісти всім, де я була 28 липня 2012 року. А була я в Старому Салтові на святі, зустрічалася там з великою (так-так, великою!) і щирою людиною – Степаном Богдановичем Гавришем. Бачу його вдруге, і який це добрий, справедливий чоловік! Так і хочеться не відводити від нього очей, слухати, як він правдиво все говорить. За три години спілкування було все так добре і ясно, що не хотілося звідти виїжджати. Був і концерт. І люди виступали на сцені, яким багато чим допоміг С. Б. Гавриш. А ще мені сподобався сам Старий Салтів. Які там пляжі, а які бази відпочинку! Все так чисто і охайно. От би декому повчитися у них, а не керувати, лежачи у ліжку… А тепер хочу побажати С. Б. Гавришу міцного здоров’я! А в усьому іншому ми його будемо підтримувати і надалі. Успіху вам, Степане Богдановичу!
З великою повагою до вас, Тетяна Бурма.

Батьки школярів Хатнянської ЗОШ І-ІІІ ст., Великобурлуцького району:

Добрий день, Степан Богданович!
Нам потрібна ваша допомога в питанні про подальшу долю наших дітей. Справа в тому, що наших дітей «викинули» з 10-го класу з причини – недостатня кількість дітей.
У цьому році повинно було піти 4 учня, а так як має бути 5, нас не допускають до навчання. Вступна кампанія до навчальних закладів закінчилася, наші діти залишаються вдома без освіти.
Ми хочемо щоб наші діти ходили в свою школу. В школі навчається 57 дітей. В іншу школу нам ніяк їздити, особливо взимку.
Допоможіть нам, будь-ласка!!!

Наталія Третяк, с. Шевченкове Перше Вовчанского району:

Здрастуйте, шановний Степане Богдановичу!
Звертається до Вас Третяк Наталя Олександрівна, яка проживає в с. Шевченкове Перше Вовчанського району Харківської області, зі словами щирої вдячності та поваги.
В 2000 р. під час навчання в Харківському залізничному технікумі мені одного разу стало дуже погано, і я потрапила до лікарні. Там поставили діагноз, який мене дуже шокував, адже з раннього дитинства я знаходилася під наглядом лікарів, але нічого серйозного вони не виявляли, а просто лікували і спостерігали, як мені гіршало.
Для підтвердження поставленого діагнозу відправили до міста Києва. Там на відповідній апаратурі та діагностуванні сказали наступні слова: «Вроджений дефект міжпредсердної перегородки. Якщо через рік не зробите операцію, вона вам вже не допоможе». Моє життя 16-річної дівчини проминуло перед очима, а далі його затьмарили слова лікаря. Мріяти про щось вже не було сенсу.
Операція коштувала грошей, яких у сільських простих людей не було. Я бачила відчай моїх батьків і не хотіла показувати свої гіркі сльози, аби дуже не засмучувати. Моєму батькові, Третяк Олександру Петровичу добрі люди підказали, що є дуже гарна людина, яка може допомогти – це Степан Богданович Гавриш. Коли він звернувся по допомогу, то негайно отримав відповідь: «Неодмінно допоможу. Коли кошти будуть на рахунку лікарні в Києві, вам одразу зателефонують».
28 лютого 2001 року пролунав телефонний дзвінок: «Кошти вже прийшли і можна приїжджати на операцію». В день операції, 3 березня, знаючи, що моє серце зупинятимуть на 20 хвилин та підключатимуть до апарата, який штучно ганятиме кров по судинах, і який може зупинитися або зламатися, я написала прощального листа до своїх рідних та друзів.
Тепер кожного року, 3 березня, це ще один мій День народження, яким, в першу чергу, я завдячую Степану Богдановичу Гарвишу. Зараз мені 27 років, маю донечку Діану, якій вже 5 рочків. Продовжую жити повноцінним життям та мріяти, і втілювати мрії в життя.
Бажаю Вам та Вашим рідним, Степане Богдановичу, здоров’я, щастя, удачі, наснаги в усіх справах і ділах.
Від щирого серця дякую, Степане Богдановичу, за Вашу допомогу та другий день народження!

Т. Песоцкая, г. Волчанск:

Здравствуйте, уважаемый Степан Богданович и редакция газеты «Советник»!
Несколько лет назад нашей семье понадобилась помощь. К кому идти, у кого просить помощи? А дело в том, что моей внучке нужно было делать операцию на глазках. Стоило это в 2003 году 5 тысяч, таких денег у нас не было. Добрые люди подсказали обратиться к консультанту народного депутата Верховной Рады Украины С. Б. Гавришу. Он, в свою очередь, связался со Степаном Богдановичем, и деньги были перечислены в Одесский институт глазных болезней им. В. П. Филатова, где и была прооперирована внучка 7 мая 2003 г. – на одном глазике, и 15 июня 2003 г. – на втором.
До сих пор сердце и душу переполняет благодарность этому доброму, отзывчивому человеку. Думаю, что если еще понадобится помощь, то С. Б. Гавриш всегда придет на помощь.
Пусть Господь оберегает Вас, дает силы и терпение в вашем благородном деле.

Петренко Наталія Іванівна, с. Мартова:

Шановний Степан Богданович! Я – Петренко Наталія Іванівна. Хочу написати вам слова вдячності. Були в мене в житті не дуже гарні моменти. І мені було дуже погано. І світ не без добрих людей. Я звернулась до Гавриша С. Б., і він спромігся мені допомогти матеріально. І я пишу: дорогий Степан Богданович, величезне вам спасибі за добрі слова та величезну підтримку.
Спасибі за все.
Залишайтесь завжди таким прекрасним чоловіком і людиною від Бога.

Светлана Казенная:

В газете «Советник»  было опубликовано мое обращение ко всем неравнодушным читателям – с просьбой оказать помощь в финансировании лечения моего сына Романа. Ему необходима операция по спасению единственного видящего глаза. Еще до того, как я обратилась к вам, ученики и учителя школы №6 им. Чкалова (это школа, в которой учится Рома) с пониманием отнеслись к нашей беде, и собрали около 3000 грн. на лечение. Большое им за это материнское спасибо.
Благодаря вам и вашей газете в нашем городе нашлись и еще добрые люди. Я многих из них знаю. Знаю, что их семейный бюджет тоже невелик, но они проявили чувство сострадания к нашей семье. Хочу через вашу газету сказать большое спасибо всем им. Особенно благодарна соседям – Бондаренко М. М. и Михно В. В., а также депутату Волчанского городского совета Михно Г. К. Спасибо вам, добрые люди!

Примак Анатолій Григорович, смт. Великий Бурлук:

Кожен день чуєш від сусідів, яке важке життя, ніде правди нема. Всі шукають, до кого звернутися за допомогою. І я пригадав одну людину, яка мені допомогла в житті. Це Степан Богданович Гавриш.
Коли моя сім’я розвалилась, я, як джентльмен, залишив свій будинок жінці і дітям, а сам залишився, як сказала моя сестра, бомжем. Я звернувся в 1998 році в приймальню до Степана Богдановича у м. Чугуїв, і мене почули. Я є постраждалим від аварії на ЧАЕС третя «Б» категорія. Після написання листа на бланку Степана Богдановича у Держпром м. Харкова мене почули, і держава через десять років поневірянь виділила житло у місті Мерефа.
Земний Вам уклін, Степан Богданович! Здоров’я, щастя і перемоги по нашому виборчому округу.

Олена Михайлівна, Великобурлуцький район:

Спасибі вам за газету «Советник». Мені колись її носили, і мені часто допомагали розібратися ті статті, які ви публікували. І цікаво, що відбувається у світі. Розваг у пенсіонерки небагато, хазяйство в мене невелике, і телевізор. Тож дякую, що я знову отримала вашу газету. Та ще дякую вам, що вона і була безкоштовна, і залишилася безкоштовна. Бо грошей зараз у пенсіонерів немає, нам тільки обіцяли державну підтримку, а зараз тільки усе дорожчає, а підтримки нема ніякої. Багаті хапають усе, і землю, і ліси, і річки вже попродавали. А тепер у нас якийсь депутат розвозить людям тирсу, чи дрова, дарить їм. Звідки вони в нього взялися, ті дрова? Це ж із тих проданих лісів вони і є! Люди все бачать, вони не дурні. І я теж бачу, що ваша газета не за гроші. Тож пишіть, ми вам дякуємо всі.

Петрушенко Валентина Михайлівна, мешканці с. Кицівка Печенізького району:

Пам’ятаю весняного дня зібралися мешканці села, щоб навести порядок біля магазинів, ринку, клубу, узбіччя дороги та пам’ятника загиблим воїнам. Працюємо з вогником, весело, дружньо. Аж раптом зупиняється авто і до нас підходять двоє чоловіків. Один – зрілий, питливий, з дуже відкритим і довірливим поглядом; другий – молодий, високий. Виявилось – Сергій Іванович Мотузний. Із ним – Степан Богданович Гавриш. Зав’язалась дружня розмова. Степан богданович цікавився буквально всім: і майбутнім урожаєм, і вуличним освітленням, і досугом молоді, і станом клубу та початкової школи, і пасовиськом для худоби, і станом доріг по селу, і багато, багато ще чим. В свою чергу ми розповіли йому про свої нужди та проблеми села. Через деякий час зустріч відбулася знову, і Степан Богданович приїхав уже не сам, а ще й привіз керівника обласного спортивного комітету Христоєва В.А. зі спортивним інвентарем для молоді, який передали в сільський клуб, та з іншими подарунками.
І знову питання, відповіді, мрії про майбутнє села та країни. Такі зустрічі незабутні.
Шановний Степане Богдановичу! Ви будете балотуватися до Верховної Ради по нашому виборчому округу. Ми з радістю підтримаємо Вас! Успіху Вам!