Степан Гавриш
в интернет-пространстве:

Синдром диктатора
15.03.2016

Путін не відступить. Ані від України, ані від Надії Савченко. Попри безпрецедентний тиск США і особисто їх президента. ЄС. І навіть загрози «списку Путіна». Він буде діяти протилежно і жорстко – весь час демонструвати цивілізованому світу силу імперії і войовничу непоступливість. Він розуміє Західну цивілізацію як надто слабкий кондомінімум, який розчинився в безглуздих консенсусах і неефективних компромісах, аби чинити йому опір. З корумпованою старою елітою, промиванням мізків європейцям і потужними проросійськими «групами впливу». Барак Обама вже не може прийняти жодного сильного рішення, бо бажає завершити свою політичну кар`єру миротворцем і гуманістом. ЄС паралізований вторгненням арабських мігрантів, наляканих бомбами СУ-34 і «Калібрами» Каспійської флотилії, ослаблений кризою Єврозони та загрозою наближення гібридної війни до його безпосередніх кордонів, нездатний діяти адекватно проти очумілого від амбіцій Кремля.

Жорстоке покарання Надії Савченко, як і Сенцова та інших політичних в`язнів, викрадених або захоплених ФСБ, мають показати незламність принципової лінії Путіна на розширення Російської імперії. Таким чином, зупинення глобалізації Заходу. Поряд із спробою нарощування глобальної війни в Сирії і, як наслідок, поступового розколу Заходу та розпаду Євроунії. Домінувати має сила, а не закони вільного ринку і свобода конкуренції. Вона якраз найбільше і турбує Захід, який до цього часу не може знайти для неї антидоту. Він наївно ще розраховує на безпрограмну інтуїцію Ангеліни Меркель, поки що, безнадійно шукає миру з Путіним по Україні. Але Росія проти прогресу.

Протидія воєнній агресії Росії проти України замінена сурогатами «Мінських перемовин» між Києваом і сепаратистами. Під прямим патронатом Москви. Якби українці зі зброєю в руках активно боронили свою державу, то Захід змушений був би активно підтримувати їхню визвольну боротьбу проти агресора і стримувати воєнні потуги Москви по зміні світового порядку. Як він діє в Азії і Африці. Але Мінськ-2 і мирний план українського президента перетворили Брюссель і Вашингтон в заручників слабкої гри Києва із прогнозованою поразкою. Вся, підточена анексією Криму і захопленням двох третин Донбасу, суверенність України тримається виключно на Західних санкціях, які існувати вічно не можуть. Тому, всі зовнішні гравці все сильніше і сильніше тиснуть на українську владу виконати Мінські домовленості та передати Україну в політичне управління Росії. Українська держава потрібна Західній цивілізації тільки, якщо вона необхідна самим українцям. Не варто створювати ілюзій – жодних шансів при виконанні «дорожньої карти Мінська-2» на євроатлантичну інтеграцію країни не існує. Як і на будь-яку політичну самостійність.

Надія Савченко стала символом мужності і свідченням ще незламного духу, патріотизму українців. Вона перша мучениця війни Росії проти України. Одночасно, нечестивий і незаконний судовий процес над нею в Москві демонструє політичну і дипломатичну слабкість Києва, нездатного рішуче захищати не тільки національні, але й громадянські інтереси, права і свободи співгромадян. Президент і Уряд не вдалися, на відміну від Заходу, до рішучих і ультимативних демаршів та конкретних дій по звільненню Савченко і тиску на Москву. Та персонально на Путіна. Навпаки, вони всіляко борються проти спроб громадянських блокад російських інтересів в Україні і Криму. В Мінську, як і по Криму, проблему звільнення Савченко Україна не наважилася поставити в порядок денний. Як і продовження переговорів в Нормандському форматі - в залежності від звільнення Савченко. Як і призупинення Мінських переговорів - без звільнення Савченко. Хтось скаже, що життя Надії Савченко, яка може бути страчена ще до винесення вироку путінською фемідою через поставлення її в несумісні з життям умови, недостатня причина відкликання українського посла з Москви і вручення відповідної ноти російському послу. І це буде великою помилкою. Тоді держава стає власністю невеликої купки політиків, які завжди краще від нас знають, що треба робити. Хоча вчора вони були ще маловідомі кому лузери і другорядні челядники при дворі Кучми, Ющенка та Януковича. Савченко зухвало викрали внаслідок спецоперації ФСБ. Можливо пора би давно вдатися до симетричних відповідей агресору, ДРГ і розвідгрупи якого вільно розгулюють територією України. В той час, коли наше СБУ бореться «з диверсантами і зрадниками» в глибокому тилу. Тим, хто хоче це спростувати, треба спочатку пояснити, чому біля 40% військовослужбовців загинуло на розтяжках тих же російських ДРГ і розвідгруп.

Можна написати цілий план принципового і рішучого тиску на Росію в боротьбі за життя і свободу Надії Савченко та інших політв`язнів. Але виконувати його нікому. Включаючи і особисту позицію, особисту розмову президента Порошенка з президентом Путіним, з яким він регулярно спілкується. Прямо і через особливо довірених посередників. Ми всі хотіли би почути слова президента, без дипломатичних еківоків, по засудженню дій російського політичного керівництва щодо незаконності і несправедливості політичного правосуддя відносно Надії Савченко та інших українських заручників. Можливо, на це не варто й розраховувати. Президент зайнятий проблемами власного політичного виживання і зміцненням одноособової влади. Як би і не існує війни на Сході, втраченого Криму, «сухого» голодування Надії Савченко після вимоги прокуратури РФ засудити її до 23 років ув`язнення. Він проводить закриті, таємні тендери по формуванню «нового» складу Кабінету міністрів і торги з депутатами по розподілу владних повноважень. Залишаючи корупцію і війну західним політикам і донорам.

Час добігає до нового піку непередбачуваної і глибокої кризи в Україні. Втрата Криму, як і втрата людиною ноги, не добавляє сили організму держави. Згода української влади на надання російським сепаратистам особливої автономії – своєрідної квазідержавності на Сході, поставить під контроль Україну Російської імперії, без дозволу якої її незалежність і зовнішньополітичні свободи стануть неможливими. Бездіяльність, пасивність, мовчання державного керівництва в захист Надії Савченко засвідчує, що ці процеси не є випадковими і неминуче будуть прискорювати внутрішню політичну кризу держави.

Прийшов час президенту продемонструвати свою рішучість, яку він колись яскраво і пафосно презентував з трактора на вулиці Банковій, що вселило надію в українців довірити йому булаву на управління країною вже в першому турі.

Сьогодні останнє слово Надії Савченко в Донецькому суді Ростовської області. Останнє слово має сказати і українська влада. Це її прямий конституційний обов`язок, який вона не може нікому більше делегувати.

Шкода, що на суд разом із своїми декількома депутатами не полетіла Юлія Тимошенко, депутатом фракції якої є Надія.