Степан Гавриш
в интернет-пространстве:

Війна Росії за мізки українців
26.09.2017

Сьогодні йде досить болючий процес розлучення з Радянським Союзом і з російщіною — з Російською імперією, з російською культурою, з російською ментальністю. Очевидно, що він буде тривалий, і очікувати на те, що ми зараз вийдемо з гуманітарної і культурної гравітації Росії, було б неправильно, тому що саме гібридна війна передбачає на першому плані інформаційну війну, яка відбувається в мізках громадян України, на які направлені ключові зусилля Москви. Інформаційні війська Росії, які створені Путіним чотири роки тому, вони якраз й намагаються використати максимальну кількість пропагандистських технологій для того, щоб саме мову перетворити в інструмент цієї війни.

Російська мова, чим довше вона буде залишатися, перш за все, на побутовому рівні відносин між українцями: вдома, на вулиці, в школах, — вона і є найнебезпечнішою зброєю проти української незалежності і суверенітету. Мову можна називати ще національним суверенітетом, який передбачає сукупність факторів незалежності народу як етносу. І в цьому контексті Українська держава має робити набагато більше, ніж вона робить сьогодні. Попри поради, попри спроби проводити постійну пропагандистську політику, направлену на збереження у владі правлячої групи і продовження мандату на правління країною, варто було б зайнятися протидією російської мовної експансії, зважаючи, що більша частина книг, які читають українці, фільмів, в тому числі і фільмів, які є західними фільмами, вони дубльовані російською мовою, телебачення — вони взагалі перетворили Україну в російськомовну територію.

Не випадково Назарбаєв, розуміючи цю загрозу, переходить з 2020 року з кирилиці на латинику, яка дозволить уникнути будь-якої присутності російської мови на території Казахстану. Така жорстка позиція автократичного лідера, який знаходиться в дуже близьких стосунках з Москвою ще раз показує небезпеку саме мовної експансії, використання мови як надзвичайно небезпечної і досконалої зброї в боротьбі за гегемонію Росії. Мова ж не йде про те, що ми відмовляємось від Пушкіна, Лєрмонтова, Достоєвського, Толстого і ще сотні інших письменників, мислителів і філософів Росії. Мова йде про те, що ми не хочемо, що ця мова використовувалася як підступна зброя по пригніченню українців.

Наприклад, мої діти вчаться в українському ліцеї, і коли забираю їх, то чую, як всі батьки дітей, які вивчають всі предмети українською мовою, розмовляють з дітьми по дорозі в школу і зворотно виключно російською. Зустрічаючись з ними на різних заходах, відчуваю, що російська мова домінує. Попри те, що кількість вживання цієї мови стала набагато меншою, але ми не повернулися до часів минулих, навіть радянської влади, коли українська мова на вулицях Києва домінувала. Сьогодні вона не домінує. Домінує російська мова, не превеликий жаль, як мова, якою щоденно нам передають інформаційні повідомлення, якою постійно підтримує московська потужна пропагандистська машина, і яка буде зосереджуватися саме на цьому, тому що війна на Сході — реальна війна артилерії — вона так чи інакше немає перспективи, а ось подібна інтервенція, війна за мізки українців в інформаційному просторі, буде тільки нарощуватися.