Степан Гавриш
в интернет-пространстве:

Дуда і Порошенко
16.12.2017

На прямому ефірі «Прямого» спостерігав за брифінгом двох президентів: Дуди і Порошенка. Не встиг поділитися враженнями.

Тому:

1. Не зрозумів, але, здається, немає спільної заяви після рауту «віч-на-віч». Якщо так, то ключі до виходу з глибокої, надто глибокої, українсько-польської кризи не знайдені. Хоча сам по собі факт зустрічі президентів у Харкові є позитивним сигналом, але без чіткого плану нормалізації взаємовідносин. Науково-історичні, навіть спільні комісії і гуртки вчених не спроможні загасити українсько-польську пожежу.

2. Виступи двох лідерів були абсолютно протилежними і мали дуже мало місць дотику. Президент Дуда виступав як лідер міцної національної держави, яка домінує саме на відновленні своєї історичної пам’яті із стриманим песимізмом. Президент Порошенко виступав від свого імені, як самодостатній політичний актор.

3. Польський президент не зробив навіть натяку на поновлення функції Польщі як адвоката України в умовах затяжної гібридної війни з Росією та економічної стагнації в Україні. Вміло обійшовши цю проблему загальними словами про готовність Варшави розглядати українські ініціативи «у сфері інвестицій».

4. Більше того, на патетичну заяву українського глави держави про стратегічне партнерство з Польщею і його розширення, польський президент відповів готовністю лише до «співпраці» між країнами.

5. Можливо президент Порошенко використав непогану домашню заготовку для перевірки високого гостя на предмет готовності забути бодай би на деякий час про минувшину, несподівано знайшовши об’єднуючу для двох народів постать Йозефа Пілсудського, який знищив ЗУНР, домовлявся з Леніним і порожню домовину якого оплакував сам Фюрер. Можливо Петро Олексійович сподівався на пом’якшення польської позиції щодо Степана Бандери. Проте польський президент зайняв жорстку і непоступливу позицію, приділивши темі важливості міждержавних відносин минулої історії ледь не третину свого спічу.

6. Можливо ми і не в праві були чекати якоїсь конкретики від цієї зустрічі на відміну від подібних зустрічей, наприклад: колись Кучми і Квасневського, на яких я не раз був присутній особисто. Але й на передодні візиту польського президента до України, попри загальноукраїнський пропольський оптимізм (підрив польського автобуса у Львові не в рахунок), польська преса не змінила критичної тональності щодо України, а польський МЗС відмовився спростувати заяву свого високопосадовця щодо неважливості України для існування Польщі і навіть щось схоже на шантаж про відмову і підтримку України, якщо вона буде продовжувати славити колишніх учасників визвольних змагань, та перейти якимось чином на сторону Москви.

7. Польський президент попросив усіх нас зберігати лояльність і не допускати різних провокацій на чутливих історичних темах. Згоден. Підтримую. Але історія – це спільна і єдина ріка. Або ми пливемо усі в одному напрямку в пошуках берега, або вона в чергове накриє нас брудними хвилями.