Степан Гавриш
в интернет-пространстве:

Пожирачі часу
18.01.2021
Після історії Гаррі Поттера ми жили неврозами від пожирателів смерті (Dcath Eaters) – групи темних чарівників, послідовників Лорда Волан-де-Морта, елітних бійців першої і другої магічних війн. У кожного особливий знак – темна мітка для прямого онлайн-зв`язку з Лордом. Безпорядки. Нападали на маглів, масово вбиваючи їх або піддаючи закляттю імперіус. Разом із сім`ями.

Ще були пожирачі опіуму Томасаде Квінсі. Вони жили виключно насолодою і розпачем опіумної залежності. Це змотивувало Шарля Бодлера до знаменитого ессе «Штучний рай».

Потім пожирачі світів, реклами, гріхів у древніх кельтів. І пожирачі душ фан-фік Твін Пікса. І просто – пожирачі Джоса Уідона у «Світлячку». Одні – хижаки й догматики: пожирають слабкіших, з посмішкою і без емоцій, впевнені в своїй правоті, не цікавлячись стражданнями жертви. Другі – жертви. Циніки або аноріки. Приймають жертвенно «хрест» своїх страждань, або вічно сумніваються і ніколи не доходять до прийняття рішень, вчинення поступку. Головне – всі вони виправдовують свій спосіб життя: міфами, поговірками, яскравими шоу-прийомами. Найбільша небезпека – садомазахистська пара із хижака і жертви. Президент – олігарх.

Пожирачі часу, хронофаги, найбільш небезпечні. Вони крадуть у нас те, що нам й так не належить – час. Буття. В цифровому світові він все глибше, крім сну і внутрішньої еміграції, стає особистою цінністю вплетеною у нашу соціальну сутність і, навіть, генетичну тканину організму. Хронофаги дезорієнтують мозок людини, який все частіше втрачає баланс гармонії із її геномом, з основними інстинктами, набутим історичним досвідом, звичками, усталеними способами життя. Це руйнує традиційну культуру, міжособисті зв`язки, комунікації і соціальне партнерство. Натомість індивідуальності, хронофаги формують стадні, соціально вихолощені групові інстинкти. На основі пробудження закріплених в геномі рецепторів виживання: страху, агресії, насильства, супротиву новому, незрозумілому, різноманіттю соціальних конструкцій, конспірології і племінного (расового, елітарного) виживання.

Неконтрольовані хронофаги – не прогнозовані. Вони можуть перетворити час, відібравши його в нас, одночасно в наркотик і отрую. Їм треба протистояти і дати гідну відповідь.

Як це зробила Америка. Американці. Правлячий клас. Глибинна держава. Геній батьків – засновників США. Вони створили унікальну політичну систему і непорушні системи стримувань та противаг. Із неподоланним захисним імунітетом проти пожирачів часу Америки, її прогресу і процвітання, незалежності, свободи і лідерства.

Перемога Трампа в 2016 році не засвідчила слабкість архітектури конституційного лібералізму і демократії США Джорджа Вашингтона, Джона Адамса, Томаса Джеферсона, Джеймса Медісона, Джеймса Монро і Авраама Лінкольна. Саме вони заклали у фундамент нової республіки. Із немислимого союзу розділених всіма можливими кордонами емігрантів. З невід`ємним базовим «природним» правом, де держава, уряд підпорядковуються закону і обмежують свою владу для їх всебічного забезпечення. Це золота нитка, якою зшита Конституція США. Для реалізації цієї доволі жорсткої стратегії вони далекоглядно передбачили «ліберальну демократію»: політичну систему не тільки прямих та чесних виборів, а й владу закону, поділ влади, захист основних свобод. Як свобода слова, зборів, релігії, приватної власності. Уряд має захищати громадянина США від будь-якого тиску: держави, корпорацій, церкви і суспільства.

Ідеальна модель співіснування. Вона жива і рухлива. Тому приречена на кризи під тиском факторів часу, конкуренції, агресії і зловживаннь. Неолібераліст Ф. Фукуяма у концепції «кінець історії» переконаний, що, врешті-решт, така ідея стане універсальною. Найперше, для західної ліберальної демократії. Як закінчення неймовірно довгої історії боротьби між конфліктними суспільним формаціями: «ми будемо свідками універсалізації західної ліберальної демократії як фінальної форми людського правління».

Дональд Трамп зламав хід глобальної вестернізації і очолив всесвітню антиліберальну революцію. Він, за чотири роки правління, став нав`язливим прикладом непрогнозованої загрози авторитарного націоналізму та ізоляціонізму. Більше, він намагався всіляко зруйнувати конструкцію політичних норм демократії батьків-засновників США.

Феномен обрання Трампа, очевидно, не у фундаменті, а надбудові. Деградації республіканської і демократичної партій, руйнації «кам`яних мостів» двопартійної солідарності і розчинення внутрішньої національної повістки в боротьбі політичної бюрократії. В цю щілину елітарного конфлікту і просковзнув несистемний Трамп. Перетворивши республіканську партію в трампістську. Він розбудив батьків-засновників, глибинну державу і змусив заснувати нову систему стримувань-противаг в інформаційних цифрових корпораціях та бізнесі. Вони кинули виклик Трампу разом із класичними інститутами балансів, включаючи й ЗМІ, та перетворили його в антигероя, загрожуючого національній безпеці Америки і ворога її еволюційної стратегії.

У жорсткій і принциповій боротьбі, у внутрішньому і глобальному євроатлантичному розколі. В нападі трапістів, під його заклики, на Капітолій, зі зброєю, метою посіяти хаос, громадянську війну, навіть вбивши конгресменів. Якщо вірити ФБР і прокуратурі. 24 серпня 1814 року британський генерал Роберт Росс захопив Вашингтон і спалив Конгрес разом із бібліотекою і недобудованим Білим домом. Ключові опори стримувань і противаг зреагували на захоплення Конгресу як на заколот, внутрішній тероризм. Це одне і те ж, що й спроба внутрішньої окупації США радикальними правими на чолі з Трампом. В союзі із неорасистами, які намагались відродити конфлікт між Північчю і Півднем.

Цього могло би й не статися, якби в 2016 році Дональду Трампу оголосили імпічмент, висунутий демократами. Трапісти тоді зігнорували супротив глибинної держави і початок війни проти трампізма інститутів оборони республіки – системи стримувань узурпації влади і Америки.

Дональд Трамп з`їв час у американців, зупинивши їх лідерство і прогрес, розколовши майже навпіл американське тіло. За годину після інавгурації Джо Байдена, якому прийдеться зшити Америку знову, Сенат має оголосити імпічмент Трампу. Хоча він офіційно стане приватною особою. Інакше, він буде продовжувати демонтувати конституційну ліберальну американську демократію, створивши трампістську партію. Третю. Яка опирається на радикальний правий консерватизм, люмпенізовані маргінальні електоральні пояси, анархістів і конспірологів, провокуючи відродження неорасових і неоізоляціоністських протестів. Байдену прийдеться, якщо він хоче об`єднати Америку і повернути їй лідерство, одночасно боротись за демократів і республіканців. Інакше в 2024 році знову прийде Трамп. Можливо й з іншим прізвищем.

Дональд Трамп програв не Джо Байдену, а захисним системам конституційної ліберальної демократії. Глибоко вмонтованими в неї інститутами стримувань і противаг і народжених та вирощених нею: ЗМІ, Google, Twetter, Facebook. Саме вони найбільше мобілізували проти Трампа і трампізму творчу, успішну, інтелектуальну й тверезу Америку на чолі із Байденом проти авантюрного, з маніакальністю влади, націоналіста, який почав розколювати країну у атмосфері ненависті, популізму і демагогії. І перемогли. Зупинили колапс, хаос і розпад. Вони – ідеальна альтернатива революції і Майдану. Тому, напад на Капітолій із несистемною мотивацією насильницького перевороту виглядав як шоу ряджених, ультраправих маргіналів, «білих націоналістів» і неадекватних конспірологів.

На цьому тлі закипіло московське ліберальне болото. Попри тривалий напад російських, найшвидше під керівництвом воєнних, кіберхакерів на Америку, вже тотальний контроль російських спецслужб над Інтернетом, використання його простору для створення хмар фейкових новин і ботопропаганду, використання різноманітних психологічних технологій для формування залежності від стратегії Кремля, ліберальні інформаційні платформи дружньо накинулись на цифрові корпорації США за бан Трампа. З одного боку це зрозуміло. Опозиційність, свобода слова, незалежність редакційної політики дозволяє російським медіа і цифровим ресурсам залишатися в ліберальному дискурсі. Одночасно виконуючи роль хиткого мосту із західною ліберальною системою. Це є також і стратегією Кремля. Вона дозволяє вести активний діалог із Європою, дещо менший – із США, Канадою і Великою Британією, залишаючись в центрі подій і формуючи їх повістку. Платою за це є досить високий рівень лояльності, псевдооб`єктивності до режиму ВВП, м`яке обслуговування внутрішньополітичної повістки і творче обговорення основних месиджів Кремля. І високий рівень самоцензури. Відредагована опозиційність. На тлі приголомшливої професійності і творчої талановитості російських ліберальних журналістів і блогерів. Маркером є дискусія щодо Олексія Навального, його демаршу проти Путіна і всієї політбізнесової імперії, ним створеної. Та ще проти групи темних чарівників, послідовників лорда Волан-де-Морта, які ведуть Росію в Мордор. З ними, то як раз, йде із Якутії на білому коні розібратись небесний воїн, шаман Олександр Габишев. Він вважає, що вони й пожирають час Росії.

Українські пожирачі часу дрібні і недолугі. Вони звідкись несподівано з`являються і починають його одразу ритмічно жерти. Янукович робив це разом із «Донецькою сім`єю». Не залишаючи жодних шансів використати його для національних інтересів. Відмовився від партнерства для управління ним з ЄС і продав його Мордору. Для «союзного» поглинання. Захисні редути кволої національної демократії ним були демонтовані і підпорядковані Сім`ї. Тоді й повстав Майдан. Революція Гідності. Загинуло 106 українців. До цього часу ніхто із ключових виконавців, організаторів і замовників відповідальності так і не поніс. Пожирачі часу вкрали його у нації.

Петро Порошенко, обраний президентом іменем Майдану, не захистив Україну, пасивно спостерігаючи за анексією Криму, таємно домовляючись в Нормандії з Путіним за розділ України, виведення Росії за поле воєнного конфлікту, переведення її воєнної агресії, тероризму на Донбасі в громадянське протистояння сепаратними Мінськими протоколами. Такими, що їх й до цього часу жодна із сторін Нормандського формату, союзників України і ворогів Росії прочитати одинаково не спроможна. В обмін на легітимну владу і бізнес. Підступність Мінських протоколів і в тому, що вони підписані українським президентом Леонідом Кучмою. Згідно ч. 3 ст. 105 Конституції «Звання президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту». Символічно? Не тільки. Підпис президента Кучми легалізувала «приватних осіб» від ОРДЛО, які підписали Мінські протоколи і перетворила Мінські переговори в умовно-легітимний міжнародний процес двосторонніх, Київ-Донбас, переговорів в ТКГ під наглядом «нормандців».

Політика «мінського болота» легалізувала в системі внутрішньої і зовнішньої політики, основних трендах громадянського суспільства колабораціоналізм. Пряма і гібридна співпраця із ворогом, агресором в його інтересах на шкоду самій державі, національним інтересам, меті виживання українського народу, як древнього етносу, на шкоду союзникам, переслідування патріотів, добровольців, незгодних. На всіх рівнях. Закопавши армію в примітивні окопи, позбавивши її ініціативи до активної оборони, Порошенко Угодою про Асоціацію з ЄС і Томосом ПЦУ намагався загладити пожирання українського часу. Це на якийсь час створили ілюзію про прорив України незалежно від війни.

Проте принесена ним жертва москволізованому Молоху часу України зупинила її прогрес, демонтувала крихку постмайданну єдність українців навколо спільних цінностей і підірвала довіру до держави і її інститутів.

Створена Порошенком авторитарна система ліберальної демократії, руйнування інститутів стримувань і противаг та встановлення над ними хиткого управління була легко зламана постмайданним виборчим цунамі. 73% виборців обрали несистемного, малоосвіченого, без будь-якого меню цінностей, алогічного національним завданням українців, комічного актора шоу-бізнесу. Порохоботи ніяк не приймуть, що виборці, кидаючи бюлетень за Зеленського, в дійсності голосували виключно проти Порошенка. Як пожирача їхнього часу.

Політичний «95 квартал», тримаючи свого президента в павутині креативних месиджів часу КВН, не бачать, що між ним і суспільством швидко зростає провалля. Ця ситуація «забетонована» до моменту появи нового лідера, здатного виступити проти пожирачів часу українців. Як не дивно, але він виникне на піку внутрішнього конфлікту. Також несистемний, невідомий політик. Чергова людина з натовпу. Протилежна Януковичу-Порошенко і Зеленському. В іншому випадку переможе Володимир Зеленський. Як менше зло. Політтехнологи вже працюють над парою: Зеленський-Бойко.

Для загальнонаціонального конфлікту занадто багато причин. Як пускових механізмів - тривалих «білоруських» акцій протесту, так і, швидкоплинного Майдану. На відміну від США, в Україні захисні конституційні охоронні системи стримувань і противаг ще більше новою владою деформовані, позбавлені незалежних функцій протидії узурпації, маніпуляцій національним інтересам, перетворення корупції в легітимний механізм управління, створення паралельних Конституції центрів стратегічного керування країною, переведення всіх, без виключення, інститутів прийняття рішень в один центр – президента. Спроба повстання КС проти антикорупційної політики та Указу Президента про відсторонення його голови Тупицького на два місяці, як нікчемного, не є реакцією інституту стримувань на вихід президента за поле Основного закону. Це виклик слабкому Главі держави демонстрація сили корпорації, яка далеко вийшла за межі обмеженої конституційної функції і готова, приймаючи рішення іменем Конституції, вийти за межі Закону. Це спроба перевороту. Як і при скасуванні тими ж суддями в 2010 році Конституції в редакції 2004 року.

Ніхто не може бути вищим Конституції і Закону. Якщо вони справедливі і є наслідком чесного суспільного договору. При тому, що чинна Конституція прийнята не на всенародному референдумі і є поганим компромісом між депутатами та Президентом. 170 нардепів в нинішній ВРУ конролюють 2 олігархи. Вони приречено співпрацюють із московською партією ОПЗЖ. Зеленський не зміг, не захотів, не здатен взяти під державний контроль олігархів. Взяли його. Тепер разом забирають час. Попри все, існуючі слабкі конституційні баланси мають бути обов`язково відновлені. Виведені із прямої і прихованої залежності президента, його політичних мажорів та олігархів. Реагуючи на внутрішні кризи, особливо глибокі, вони єдині здатні не допустити вуличної революції, громадянського протистояння, тривалої стагнації влади і національного хаосу. Більше, вони єдині можуть дати шанс на реформи і притік великих інвестицій на незалежний, декорумпований суд, прокуратуру, поліцію, парламент, Уряд, ЗМІ, тощо.

Єдиною системою стримувань і противаг залишається вузький прошарок активістів, волонтерів, блогерів, кволих громадянських платформ. Їх надто мало для протистояння пожирачам нашого часу.

Проблема не тільки у відсутності будь-якої державної стратегії Володимира Зеленського і повної відсутності в його оточенні сучасних професіоналів-інтелектуалів. Його команда поволі перетворюється в патогенів, які послаблюють нормальну життєдіяльність держави українців.

Оцінимо.

Позов проти Росії за невиконання нею гарантій Будапештської угоди, підписаної президентом Єльциним, до жодного міжнародного суду не подається. Натомість – купа дрібних, часто небезспірних позовів, які будуть розглядатись роками. Без особливої загрози Москві.

Крим не має жодної стратегії повернення. Навіть включення в якусь повістку переговорів. Кримська платформа – ілюзія. Як і порошенківська Женева – 2.

Мир на Донбасі відсутній. Пониження вогневої активності з боку армій ДНР/ЛНР за участі російських найманців і професійних вояк та під керівництвом російських офіцерів, виключно добра воля Владіміра Путіна. Точніше цинічний і добре розрахований план. Він ефектно і вміло, під «мантру» таємно з ним про щось домовитись, запропонувати йому якийсь «золотий міст» для відступу, переніс війну всередину країни. ОПЗЖ. Вона й зовсім не приховує курсу на розворот України в Росію, контролюючи третину інформаційного простору, 17-23% електорату, виступаючи головним комунікатором таємничих переговорів із Кремлем. У найближчий час вона буде здатна не тільки тримати під контролем роботу парламенту, впливати на Уряд (РФ - третя по об`єму торгово-економічних відносин), але й, використовуючи «Супутник-V», обмін полоненими і заручниками, розширення гуманітарної політики з окупованим Донбасом, Мінську ТКГ і Нормандські переговори почати боротьбу за російського главу держави в Києві.

Про це можуть свідчити не тільки заяви президента особисто домовитись із Путіним, але й таємні переговори Єрмака із Козаком в Берліні. В швидких сесіях. Без публічних коментарів по їх змісту. Випереджаючи Джо Байдена. Хоч той же Навальний показав Зеленському силу супротиву ВВП і Кремлю, загнавши їх у глухий кут. Не маючи, крім сили духу і мужності, нічого.

Невідомо, чи можуть пожирачі часу зупинитись, не жерти його, сісти на дієту, почати їсти щось інше. Ну, хоча би час наших ворогів і недругів. Самі вони, вочевидь, не справляться. Треба міняти протокол. Переходити на іншу ступінь боротьби за державу. І зробити ставку на Вашингтон, висушуючи професійно гниле, отруйне внутрішнє болото. Не запрошувати США в Нормандську четвірку. Це нелогічно і навіть, принизливо. «Нормандці» - люди, більше-менше, Путіна. Новий лідер ХДС, який восени може стати німецьким Канцлером, Армін Лашет хімік із ДДР, хоч і, за його словами, потомок Карла Великого, ще й великий друг Росії, який критикує «антипутінський популізм» в Німеччині. Макрон відмовився назвати Росію ворогом НАТО пропонував розпочати новий діалог із РФ, бо головний ворог – тероризм і, натомість, нових санкцій проти Росії за воєнну агресію, закликає «підтримати боротьбу французьких військових в Сахелі» (біля Сахари). Слухаючи Ніколя Саркозі, який звинувачується в брудних грошах від Кадафі і російської «РЕСО-Гарнтія». За що? Весь архів Кадафі у Москві.

Офіс Зеленського тому включив турборежим нормандських переговорів. Меркель і Макрон ще можуть освятити їх результати. Єрмак готує прорив. Але який? Пан Арестович відкинув план «Б». Бо «нормандо-мінський формат працює – по міліметру, дуже повільно, але вирішує частину (?) питань». Пожирачі часу отруєні його токсичними складовими. Вони, найчастіше, не розуміють і не бачать його безповоротної втрати. В них поволі розвивається залежність від його споживання. Так виникають диктатури, авторитарні політичні системи. Або, навпаки, при відсутності волі, курсу, силової харизми у лідерів це призводить до паралічу матерії, об`єктивною формою існування якої і є час. Саме від управління ним залежить тривалість життя держави українців, їх буття, швидкість та інтенсивність процесів прогресу. Він незворотній. Пожираючи наш час владні хронофаги позбавляють нас не лише прийдешнього, але й нинішнього. Того, що нам найдорожче – повноцінного життя, свободи вибору і віри.
Notice: Use of undefined constant topic1 - assumed 'topic1' in /var/www/pepsi25ukr35289/data/www/gavrysh.org.ua/topic_article.php on line 4