Степан Гавриш
в интернет-пространстве:

Затемнення
07.02.2021
Темна сила Москви нависла над світом. Не вперше. Новий сталінізм. Абсурдним і диким вироком Навальному вона вкотре перетнула червону лінію неповернення. Розсипалась ілюзія російської правової держави і, навіть, примітивних балансів між владою і суспільством. В одну мить у країні була встановлена жорстока і непоступлива диктатура. Неосамодержця, царя, месії та ікони. Між зриванням висунутих над загальним полем колосків і спалюванням ворогів у мідному бику.

Нічого нового після Ф.Кафки: «Починаючи з певної точки, повернення вже неможливе». Політичний режим Владіміра Путіна досягнув цієї межі. Не без сприяння провідних ліберальних демократів і оплески лівих радикалів у божевільному союзі з правими. Зламавши у 2014 році, нарешті, печатку геостабільності і тривалого порядку, Кремль ефективно нав`язує свою повістку світові і тримає його під контролем. Розпалюванням і підтримкою локальних воєн, нападами кібер і воєнних біохіміків на західні демократії, використанням стратегії фейків і дезінформацій проти них.

Головна причина – в США. Спочатку Обама, а за ним, більш радикально, – Трамп, послабили їх лідерство. Як наддержави. Імперії першої сили. Втеча у «внутрішню Америку» призвела до холодної міжусобної громадянської війни, розколу і ковідного «трампізму». Кремль ідеально використав кризу Вашингтона. Він не тільки, завдяки поширеній міжнародній елітарній корупції, зумів створити другий центр глобальної політики в Європі, але й розчинити її в міграційній кризі, «Брекзіті», «Північному потоці-2», зламі стратегічного партнерства із США і кризі НАТО. Через поставки Туреччині «С-400» «Тріумф» і деструктивній політиці Трампа.

Несподіваний дзвінок Байдена Путіну і екстримна, в піку антиросійському корпусу Конгресу, ратифікація продовженого до 2026 року ДНСО-3, виступ глави РФ в Давосі із погрозою застосування воєнної сили і створення нових «гарячих точок», з критикою однополярного світу і кризі його моделі, заснованої на експансії сучасних високотехнологічних корпорацій, його узгоджувальні консультації із Ангелою Меркель, як традиційним партнером, візит в Москву голови ОБСЄ, міністра іноземних справ Швеції Анн Лінде, дводенний візит до Лаврова Глави дипломатії ЄС Жозепа Бореля не пом`якшив деспотію. Навпаки. Надасть їй впевненості у своїй силі. Переконаності в правоті «Русского курса». Владімір Путін, як головний суддя РФ, виніс власний вирок Олексію Навальному. Якщо вірити О.Венедіктову на «Эхо Москви», то рішення про реальний строк Навльному було прийнято в його кабінеті ще о 18.00. «В узком круге». При абсолютній ігнорації національного, міжнародного права, кволих зойків і закликів лідерів Західного світу. ЄС засудив, але не наважився на санкції. І навіть не спромігся на чітку вимогу про його звільнення. ВВП сприймає їх нерішучими, надмірно слабкими лібералами, нездатними протистояти силі Кремля і ресурсній корупції. Як відточеним інструментам, досконалій зброї гібридної війни із колись могутньою і єдиною Західною цивілізацією, яка виграла холодну війну і зруйнувала імперію зла – СРСР. Її розгубленість, втрата єдиного ціннісного курсу, розчеплення спільної дипломатії м`якої сили вигодували монстра. «Невпевненість їх зруйнувала стільки можливостей» (Еріх Марія Ремарк). Це про них. Візит іспанського соціаліста Жозепа Бореля – «стареча дипломатія» безконфліктного процесу, де вигода і спокій перемагають принципи і мораль.

Москві кланяються, просять, вмовляють, обіцяють, погрожують. Звільнити Навального, його соратників, тисячі мітингарів, політв`язнів. Та не звертає на це жодної уваги і продовжує нарощувати внутрішню і зовнішню агресію. Вона переконана, що дальше емоційних розмов, обережних погроз і непрацюючих санкцій Захід не піде. Більше. Його дипломатія по «умиротворенню» і «зупиненню» Росії якраз і є чи не єдиним способом для неї залишитись головним глобальним гравцем і, підтримуючи силовий сценарій внутрішньої і зовнішньої політики, продовжувати дестабілізувати сучасний світ. Поволі перезасновуючи його. У повному переконанні, що зламати цю «лінію нової сили Росії» неможливо. Як і нереально ізолювати її від ключових світових потоків.

Олексій Навальний – виклик для цивілізованого світу. Не для Кремля. Для нього він таран з пороховим зарядом. Або пробудить його, або той прикінцево буде згасати і розчиниться у внутрішніх пустофілософських дискусіях, конфліктах та ковідних фобіях. Це вже було. Європарламент у 2013 році створив спеціальну Спостережну місію із Пата Кокса і Олександра Кваснєвського для переговорів із Януковичем щодо незаконно ув`язненої ним Юлії Тимошенко. Все закінчилось Майданом і націоналізацією «Хонки». Москва до революції не вдасться. Не готова. Вона отримала щеплення Ходорковським і Магнітським. Західні лідери не мають єдиної стратегії навіть віддаленого розуміння щодо Росії і персонального режиму Путіна. Моноцентричність, консенсусний характер його особистої влади не дають жодних шансів на м`який сценарій трансферу в 2024 році. Фактор Навального робить цю ситуацію, в гострому адреналіні, новою, вибуховою, що неминуче, має створити ще більш гострий конфлікт, аніж агресія проти України, яка виступить кумулятивним зарядом. Якщо Київ почне нову стратегію протистояння. З двох причин. Владімір Путін немає жодного шансу змінитись і прогнозовано буде нарощувати протистояння із колективним Заходом, дистанціюючись то наближаючись до нього як на татамі. Знесилюючи його. Така природа його психотипу. Його сім`я – Росія. Друге. Росія рухається до глибокої внутрішньої кризи, яка, з одного боку, максимально консолідує навколо Владіміра Путіна всю правлячу і капіталоутримуючу еліту, а з другого – прискорить центробіжні процеси, силове протистояння. Як в суспільстві, так і в національно-етнічних регіонах.

Все буде залежати яку стратегію обере президент Байден. Поки що, він йде курсом Обами. Реальність така, що світ може бути в цьому історичному треку стабільним, прогнозованим, здатним до колективних відповідей новим викликам і загрозам тільки однополярним. На чолі із демократичною імперією – лідером і арбітром. Його біполярність вигідна, найперше, авторитарним режимам, диктатурам і деспотіям. Як міноритарним акціонерам сили. Звичайно, і ви праві, рано-чи-пізно об`єктивно в глобальне лідерство може втрутитись Китай, який застиг у внутрішній імперії, розширюючи свій воєнно-економічний вплив на орбітальну Азію. Із значною частиною Росії. Тоді у неї гарантом… може бути США. Треба тільки зрозуміти, що означають слова радника президента Джейка Саллівана, то продовження ДНСО-3 – «не кінець історії, а тільки її початок». І заяви Ангели Меркель про неминучу добудову «Північного потоку-2». Навіть під умовою, щоби «Україна отримала газовий договір». Лідер «нормандців» пропонує дешевий ґешефт в обмін на мовчання про вимогу ЄС відновити територіальну цілісність України. Як єдину основу повернення Росії в Європу.

Москва перетворилась у трікстера, колективну істоту, яка по злому умислу вийшла за межі загальноприйнятих меж і моральних імперативів. Після спроб Заходу створити з Росією спільний економічний і безпековий простір від Лісабону до Владивостока, і, не дивуйтесь, спільну систему ПРО, медовий опіумний місяць з нею завершується. Якщо не чекати дива, вибирати прийдеться із двох небезпечних стратегій. Жорсткої – масштабна фінансово-економічна блокада РФ по «іранському сценарію» - «санкціями із пекла» США. ЄС приречено буде з Вашингтоном. Він обачливо застрахував такий розворот подій безпрецедентною інвестиційною угодою з Китаєм в останній день 2020 року і новий «залізний занавіс». Холодний мир із максимальним скороченням, глибоким охолодженням відносин. З гонкою, «на лезі ножа», озброєнь.

Ціль – не допустити довічне обрання Владіміра Путіна і дати йому шанс на м`яку передачу влади. Не виключено, що місія Бореля в Москву має прояснити готовність президента РФ до поступливості, м`якого відступу, пошуків моделі перезавантаження. В двох ключових питаннях: України і Навального.

Поки що жодного оптимізму. Бо його режим тільки прискорює «модернізацію в минуле». Головна проблема для нього - наскільки довго він буде підтримувати внутрішній консенсус між правлячим політичним класом мільярдерів-чиновників і власниками основних корпорацій та лідерами національно-етнічних територій. Вони якраз і можуть використати Навального як «ефект метелика». Народжений ним хаос може демонтувати стабільність в другій ядерній державі. Цього й бояться найбільше правлячі еліти Заходу.

Тому залишається третій сценарій – гойдалки. Росія і Захід, досягаючи піку конфлікту, відпускають його во ім`я стабільності і прогнозованості. Рано або пізніше Росія зміниться.

В цих умовах рішуча ставка президента Зеленського на США - єдино правильна й реалістична. Америка використовує Росію для стратегічної мобілізації. Європа й дальше буде шукати примирення з Росією. Ціною України. Це генетично спадковий комплекс. Вона може дати результат тільки у випадку рішучого антиросійського згуртування політичного класу і суспільства, формування чітких, ясних принципів щодо відновлення дієздатності держави і її адекватної відповіді на агресію Москви. Олексій Навальний розпочав внутрішній, досить потужний, наступ на цитадель Кремля. Він підірвав інформаційну бомбу. Президент Зеленський, який до цього часу старанно намагається не бачити цього процесу і не говорити про «російського блогера», як союзника, просто зобов`язаний використати цей унікальний гібридний снаряд. Посилити його дію супротивом анексії Криму і окупації Донбасу. Підняти температуру війни в центрі Європи. Це дозволить зламати порядок денний, написаний для України Москвою. Особливо в сепаратних Мінських протоколах. Він, практично, привів до поступового замовчання війни в ЄС, стагнації санкцій, розривів в ізоляції Криму, нарощуванні процесів створення єдиної псевдоквазідержавної автономної російської території на Донбасі. Із метою приєднання ще не окупованих українських регіонів Донбасу і Луганська. Це продумана воєнна стратегія поглинання України.

Перший крок президент Зеленський зробив – Радбез ввів санкції проти власника трьох ТВ-каналів, які тривало, надто довго, були філіями російської пропагандистської системи. Тепер треба витримати і не відступити. Не програти. Як у ситуації із Конституційним Судом. Тому, другим кроком має бути рішення Радбезу про протидію колабораціонізму і прийняття відповідного Закону ВРУ. Президент Зеленський може показати дійсну готовність боротись із «зеленими чоловічками», які заполонили Київ. Із мандатами депутатів, експертів, «незалежних» блогерів і активістів, які невідомо ким фінансуються і організовуються на антиукраїнські акції.

Рішення Радбезу про санкції для осіб, які загрожують нацбезпеці – розвилка. В ній не видно дороги до Мінська і «клубу нормандців». Із тупика варто вийти якомога швидше. Радбезу взятись за оцінку Мінських домовленостей і оцінити відповідальність за їх вчинення. Одночасно, оскільки вони стали фактом міжнародних відносин і рішень, які пов`язані із державним суверенітетом, їх оцінку має дати чинний або оновлений КС. Зважаючи на заяви членів Уряду про значні суми збитків, спричинених анексією і окупацією територій України, Кабінет Міністрів може звернутись з позовом до РФ про порушення двосторонніх договорів у Верховний Суд України. І немає жодного значення, буде виконувати його РФ чи ні.

І це далеко не всі можливості президента Зеленського вести гібридну війну із агресором на своїй території, але нарощуючи наступ на її суверенні позиції у світі. Таке може виявитись ефективнішим ядерної зброї про яку з театральним жалем згадує президент.

Будь-який крок Росії у відповідь, агресивний і войовничий, стане цугцвангом для Владіміра Путіна. Він обов`язково буде погіршувати ситуацію для нього. Україна поволі зможе повернути собі статус його особистої жертви, імперських амбіцій і лідера, з яким неможливо мати справи. Який, в оточеній величезній фортеці, сховався в бункері і звідти керує наступом на світ.

Час затемнення України. Розривання і пожирання її тіла жахливою істотою. Вона не чує наших розпачливих криків і переконує інших, що це народна традиція, страждальна пісня хохлів. Але воно закінчується. Настає день. Можливо, ми пробуджуємось?