Степан Гавриш
в интернет-пространстве:

Приниження Європи
15.02.2021
Колись, вічно сексуально стурбований, верховний олімпійський бог Зевс, за звичаєм перетворившись у білого бика-тавра, викрав у фінікійського царя Фенікса його доньку Європу і сховався з нею на Криті. Принцеса народила йому трьох синів. Гера, офіційна дружина, розлючена зрадою, змусила його нагородити багатодітною принцесою бездітного одинокого критського царя Астеріона. З троном синам Зевса.

Так ліванська принцеса дала початок всьому тому, що врешті, стало Євроунією. Своєрідним політико-економічним синдикатом, який, одночасно, поєднує в собі ознаки міжнародної організації і держави. Формально цього немає. Проте ЄС діє як федеративний конгломерат. Устрій зітканий майже з повітря. Для ведення єдиної зовнішньої і внутрішньої політики національні держави, засновники і члени ЄС, передали значну частину свого суверенітету в спільні органи управління і координації: Європарламент, Раду ЄС та Єврокомісію. За Лісабонським договором кваліфікована більшість Євроради, за погодженням із Єврокомісією і Європарламентом, призначають Верховного представника ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки.

З 1 грудня 2019 року ним став 74-річний іспанський соціаліст Жозеп Боррель Фонтеллес. Майже одноліток Лаврова.

5 лютого він необережно полетів до нього у Москву. Проти заперечень багатьох русоскептиків. Як в неоЗолоту Орду. Якщо в ХІІІ столітті Данило Галицький, в принизливих умовах васала, випросив у могутнього Батия ярлик на Галицько-Волинське князівство і переконав того відмовитися від Київського престолу, то Високий представник ЄС отримав гучного ляпаса від безсмертного Лаврова. Паралізуючого так, що геть втратив голос і орієнтацію. Тільки 7-го лютого головний дипломат Європи в`яло затвітив: підсумки мої поїздки в РФ говорять про незацікавленість Москви в поліпшенні відносин із ЄС. Це очевидна істина з 2014 року. Якщо не жити міфами.

Чергова ілюзія. Про географічні, кулуарні, політичні, економічні і безпекові межі Європи. Болючий пендель керівництву ЄС Кремлем мав би поставити на порядок денний головне питання яке чітко сфокусував швейцарський географ «петровських часів» Дж. Рейнольд: «Росія географічна антитеза Європи». І культурно-політична. Зевс сюди не наважувався заглянути.

Очевидно, що проблема значно глибша доктрини «припливно-відпливної Європи», кордони якої то відступають, то наступають. Зрозуміло, в сторону Росії. Та історично захищається. «Русским миром», особливою «російською цивілізацією», «панслав`янізмом».

У ХХ столітті шлях до об`єднаної Європи розпочали нові політики. Вони після двох виснажливих воєн, прагнули унеможливити їх в майбутньому. Подолати зневагу Бісмарка, який в 1876 році відмахнувся від Європи як чисто «географічного уявлення». Як Меттерніх від Італії. «Батько Європи» Жан Моне, послідовний федераліст, зламавши супротив Аденауера, а втім – й Шарля де Голля, почав надзвичайний проект з формули: «Європи ніколи не було. Європу ще треба створити». Вона повстала із попелу війни з фашизмом і набула образу «землі обітованої». З молочними ріками, кисільними берегами, де не буде війни. Якщо йти за Еріх-Марія Ремарком.

Об`єднана Європа найбільше прагне не допустити, не створити причин, уникнути фатальних випадковостей нової масштабної війни на континенті. В умовах культурного та економічного процвітання, мейнстріму прогресу, інноваційних проривів, безпекової стабільності, постійного розвитку політичного плюралізму та ідей ліберальної демократії.

Чи не єдиним, спусковим гачком нової європейської війни може бути тільки Росія. Вона стоїть у високій ступені бойової готовності безпосередньо на кордонах Європи, тримаючи високу температуру перманентного конфлікту, замаскованого чисельними претензіями і вимогами. Воєнна ядерна програма Ірану, ісламський радикалізм і глобальний тероризм є відповідальністю США та Ізраїлю. Євроунія же не перестає будувати «золотий міст» з Росією. Чимось схожий на флорентійський Понте Веккьо з «коридором Вазарі» по якому вільно можуть ходити правителі. Як стратегію еволюційного прилучення Росії, втягнення в спільний процес безпеки і зони вільної торгівлі. Ще дальше шведського офіцера Страленберга на службі у царя, який ще в 1790 році пропонував відсунути кордон Європи від Дону до Уральських гір і річки Урал. Тепер - від Лісабону до Владивостоку. 17 лютого 2020 року, в газеті «La Stampa», Лавров передав новому бюрократичному корпусу Брюсселя месидж: «будувати справді єдину «велику Європу», без розділових ліній, яка би включала в себе й Росію і Євросоюз та інших спільних сусідів». Яких – невідомо. Але відмовившись від санкцій за злам міжнародного порядку Кремлем у 2014 році анексією, окупацією України.

Владімір Путін вважає розпад СРСР великою помилкою Заходу. Його виною і відповідальністю. Розширення через приєднання колишніх радянських республік – загрозою суверенного існування РФ і виклик її національній безпеці. Тому, сучасна Росія, політичний режим Путіна, відкинули ідею не тільки будь-яких інтеграційних проектів із ЄС, але й пошуки стратегій збалансованих інтересів. На основі принципів непорушності кордонів, територіальної цілісності держав і права народів на суверенне самовизначення свого існування. Це протилежне самій суті Євросоюзу і все ще крихкій політекономічній стабільності його подальшого розвитку.

Дві несумісні протилежності. Тоталітарна клептократична диктатура із жорстким поліцейським режимом і високими ризиками використання зброї масового знищення для впливу на глобальну і регіональну політику. На цитадель Західної цивілізації, яка домінує в світі. Як відкрита, в безперервному розвитку, непохитна, в загальнолюдських принципах і цінностях, система демократій Європи. Ядерний арсенал Росії націлений, переважно, на Захід. Тобто – ЄС. Не дивлячись на його еволюційну мирну стратегію.

Для вирівнювання алгоритму навіть мирного і взаєморівного існування з Європою потрібні тектонічні зміни в Росії. За межами розумного прогнозу. Найголовніше, її відмова від політики ядерної імперії та лібералізації політичної системи.

Жозеппе Боррелю, Високому представнику ЄС, прямолінійно заявили, що цього не буде. Росія пішла в наступ. На Брюссель. На політичне об`єднання європейців. Жоден із керівників ЄС не наважився на відповідь Москві за демонстративне приниження Голови його МЗС (до Навального не тільки не пустили, але й призначили на цей час черговий суд над ним; посеред зустрічі з Лавровим, який відкрито збиткувався над очільником ЄС, вислали трьох західних дипломатів, тощо). Якщо не брати до уваги кволу заяву колишнього глави НАТО Фога Расмуссена про візит Борреля «як хибне рішення».

Сховавшись в кабінетах, брюссельці звідти погрожують твердокам`яній Москві «процесом обговорення можливих санкцій». Невивчені уроки драми пакту Молотова-Ріббентропа, яким була ліквідована Польща як держава. І не тільки. 12 лютого Лавров наніс превентивний «ядерний» удар у відповідь: «Россия готова разорвать отношения с Евросоюзом в случае введения новых санкций». МЗС Росії підтвердив рішучість свого керманича. Пєсков не заперечив, але й не відкинув можливість виникнення казуса беллі. Чи здатен Брюссель на відповідь?

Москва вже активно воює з Європою. На її території. Гібридно. Окрилена «Брекзитом» вона, прискорюючись, розколює Євроунію. Зрозуміло, усвідомлюючи нездатність нинішнього її керівництва чинити опір, діяти рішуче і адекватно російському масованому вторгненню. Страх перед воєнною і ресурсною перевагою Росії, її готовністю використовувати пряму і приховану воєнну силу для нав`язування своїх наративів європейцям, тримають їх у вимушеній психологічній ніші страху і вічних компромісів. Московських заручників.

Не Європа розширюється, а Росія просувається в сторону її кордонів. Дезінформація, фейки, пропаганда поєднуються із активною роботою широко розгалуженої резидентури колишнього КДБ і нинішнього ФСБ, бойовими операціями спецзагонів офіцерів ГУР МО РФ із «Новачком» на території Альянсу, корупцією, використанням впливових ЗМІ, будівництвом «Північного потоку-2». The Telegraph, проаналізувавши сотні сторінок, які просочились із Єврокомісії, стверджує, що «Газпром діє як поліцейська служба» російської зовнішньої політики. Після провалу Борреля в Москві Хайко Маас, очільник МЗС ФРН, попередив Бундестаг, що відмова ЄС від «Північного потоку» «зруйнує останній міст з Москвою» і «зблизить Росію з Китаєм».

Росія з Владіміром Путіним вичерпала свій західний транзит. Через страх і відчай перед глобальною вестернізацією і високими темпами асиміляції російського народу в євроатлантичну культуру. Феномен універсального еволюціонізму почав ламати, трощити традиційний ізоляністський, націонал-державний уклад Росії Єльцина, молодого Путіна і Медвєдєва. 10 лютого 2007 року Владімір Путін в Мюнхенській промові розвернув Росію від Заходу, заявивши про особливе лідерство Росії (багатополярність), право сили як інструменту зовнішньої політики (нова холодна війна) і готовність до силового територіального розширення (війна проти Грузії та України).

Путінізм. Нова путінська імперія. НАТО – головний ворог. Захід – опонент. І… «терпіла». Він має сплатити ціну за розвал СРСР та приниження Росії. 87% громадян Росії, без умов і обмежень, підтримали свого лідера, який розпочав війну із світом. В образі неіснуючих одночасно Штірліца, Жеглова, маршала Жукова, Петра Першого. І трішки Івана Грозного.

На цьому конфлікті: Росія-Захід – і тримається політична стабільність режиму Кремля. Для збереження статусу оточеної з усіх боків фортеці Москва безперервно, і небезуспішно, атакує ліберальний, із вічним комплексом вини, Захід.

Обрання президентом США Байдена, активного учасника команди розвалу СРСР Рональдом Рейганом, із геополітичним мізком Кіссинджера-Бжезинського, змусило Москву змінити стратегію відносин із колективним Заходом. З метою звести до мінімуму можливості його впливу на транзит Владіміра Путіна в 2024 році. Прискорив розгортання нового сценарію «сили Росії» Навальний і телефонний дзвінок Байдена Путіну. Кремль розцінив це неприйнятними ультиматумами.

Перше. ВВП прийшов до остаточного висновку, що домовитись із Заходом на традиційній «російській» повістці не вдасться. Через повернення США до глобального лідерства, яке передбачає відновлення Росією статусу регіонального гравця із певними непрогнозованими рестрикціями.

Друге. Головний ворог – США. Москва, використовуючи «інерцію Трампа» на відчуження Америки, її самоізоляції і послаблення євроатлантичної єдності, кризу їх із Китаєм, втрату позицій в Африці і більшій частині Азії, почала процес створення антиамериканської коаліції. Виведення із орбіти США ЄС. Вона постійно нарощує його залежність від своїх ресурсів, збільшуючи торговельний обіг (четверта позиція) в розрахунках євро. Без участі долара. ЄС вийшов на новий глобальний трек – економічне партнерство з Китаєм, сутньо уступаючи йому по динаміці економічної експансії і у висуненні альтернативних моделей розвитку світу. В них головне місце займає протилежна Європі «Велика китайська мрія». 16+1 і «Один пояс – один шлях». Не зважаючи на протести США та опір країн Східної Європи (Болгарія, Румунія, Словенія, Латвія, Литва і Естонія). Японія готова дистанціюватись від повістки США в обмін на «Північні території» за доброї волі Росії. Туреччина, із базою ядерної зброї США, ігноруючи НАТО, закуповує, разом із Індією, стратегічне озброєння у Росії, передаючи тій під контроль частину безпекової політики.

Третє. Макрон все частіше ставить питання про незалежні від НАТО збройні сили, спільну армію, наблизивши невдалою політикою до президентського крісла подружку Путіна Марін Ле Пен.

Четверте. Локомотивом Росії в ЄС виступає Німеччина. Канцлер Ангела Меркель і є реальним лідером Європи. Саме вона працює основним партнером Росії (Північний потік-2) і ключовим посередником між Владіміром Путіним і управляючими євроелітами. 27 січня, в наступний день телефонної розмови Байдена з Меркель, МЗС РФ заявило, що «Євросоюз встоїть перед шантажем США по «Північному потоку-2». Негайно продовжились роботи по трубоукладці у водах Данії. США вже спостерігають. Модератором, неприховано, виступає найдорожчий, після лідера Чечні, європейський менеджер (голова комітету акціонерів Nord Stream AG і голова ради директорів «Роснефти») Герхард Шрьодер. Він залишив Німеччину пані Меркель. Якщо Вольтер відмовився від пропозиції Катерини ІІ переїхати в Росію, то ексканцлер не тільки оселився в «Газпромі», але й став для нього ефективною зброєю. Його вплив на політику Берліна і рішення канцлера не варто применшувати.

І, п`яте. Москва активно, всіма можливими способами і ресурсами, підтримує всі опозиційні, до інтеграційних процесів в Європі, рухи. Як ліворадикальні, так і праворадикальні. Разом із сепаратистськими, націонал-маргінальними, євроскептичними. Путін відкинув філософсько-етичну дипломатію загального блага і справедливості Конфуція і став радикальним «макіавеллістом»: правитель заради досягнення політичних цілей може використовувати будь-які засоби. Ніякої моралі. Обман, лестощі, груба сила і фізичне знищення своїх політичних противників. Він, одночасно, сильний лев, аби страхати вовків, і лисиця, щоб не втрапити в пастку. Політика – сфера підступності і віроломства.

Тому, Кремль здійснює не внутрішню і зовнішню дипломатію «м`якої сили», яка природньо прив`язана до взаємних стримувань і противаг, а проводить жорсткі локальні і масштабні спецоперації. Як вид зовнішньополітичної експансії. Їх сукупність, об`єднана енергія – форма нової гібридної війни. З усіма, хто не розділяє домінування Росії, її право на «окремість» і не поклоняється її силі.

Показове приниження й побиття безвольного дипломатичного кур`єра Ангели Меркель у Москві, який чомусь зачитував усе із папірця, – тільки сигнал: переговори про відступ Росії від політики сили, лібералізацію політичного режиму не ведемо і полонених не беремо. Це прямий і загрозливий демарш Брюсселю. Удар по його політико-дипломатичній дієздатності. Досить неприхована рішучість в напрямку розколу єдності Європи, її колаборації. Як єдиного історичного організму. Ультиматум Лаврова – чіткий доказ. Москва тепер зосередиться на двосторонніх відносинах. Із державами-друзями і традиційними сателітами. За схемами рольових ігор де ігровий баланс персонажів цілком буде залежати від технологій дипломатії спецоперацій.

Україна опинилась на «лінії вогню». З одного боку, все ще орбітальна гравітація Росії, помножена на піратський абордаж її кволої суверенності, а з другого – внутрішній двигун історичної ідентичності, віри в самовизначення нащадків Київської Русі, генетична європейськість переважного народу, перетворили процес пострадянського транзиту в поводиря сліпого Кобзаря. Поки той не вмре - хлопчик козаком не стане.

Володимир Зеленський – феномен випадкового, трансформаційного лідера. В портретній галереї національних особистостей (Кий, Аскольд, Ярослав Мудрий, Володимир Великий, Северин Наливайко, Муха, Іван Мазепа, Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Семен Палій, Скоропадський та ін.) йому важко знайти місце. Логіка його управління державою може цілком бути лише спробою особистого виживання як спонтанного Глави держави, яка ще не відбулася. В цивілізаційному плані. Потрібна якась стратегія саме національної держави, яку пробував запропонувати Ющенко. Національні держави ЄС володіють високим імунітетом і домінують в політиці управляючого Брюсселя. Неможливо, також, протистояти національній імперії, яка й ставить головною метою злам національної ідентичності українців в боротьбі за власну державність. Президент Зеленський – не націоналіст. І не прихильник національної ідеї. В розумінні її як держави українців. Це не його внутрішній світ, філософія та інтелектуальна ніша. Тому, в його оточенні немає жодного провідника з ідеями національного відродження. У війні за національну державу це дорівнює втраті цілої армії.

Президент Зеленський, в умовах конституційно закріпленої інтеграції в колективний Захід, міг би стати ідейним лідером в боротьбі за спільні принципи та цінності. Саме вони є найважливішою скріплюючою основою життєздатності Євросоюзу. Таке можливо лише тоді, коли їх протокол стане його внутрішнім компасом, культурною традицією, ідейною харизмою і особистим викликом. Від непоступливого патріота до принципового борця з корупцією. Від ліберального демократа до будівничого сильної централізованої держави. В противагу стратегії Росії федералізувати, розчленувати Україну. Як не дивно, у президента Зеленського завдання схожі на ті, які ставили перед собою Конрад Аденауер, що в 73 роки очолив вщент зруйновану Німеччину, Шарль де Голль, якого в 68 років відірвали від мемуарів у маєтку Коломбе – відродження державності, об`єднання нації, запуск економічних двигунів, перетворення влади, політичної системи в ефективного національного менеджера. Із чіткими правилами та зобов`язаннями.

Президент якось намагається діяти, пристосуватись в цьому сценарії. Без плану. Стратегії. Розуміння анатомії держави і законів новітньої глобальної течії. Під тиском основних кредиторів і союзників. Про це може свідчити не тільки відсутність глибоких дискусій про природу українського транзиту і управління конфліктами, кризами в умовах швидких змін та хитких союзників, але й безкінечні, втратні пошуки містичної формули змиритись із Росією. На її умовах. Але увійти в історію героєм. Як Хмельницький.

Залишається – державник. Лідер в боротьбі за незалежну, єдину і сильну державу. Цією нішею користувались майже всі попередники Володимира Зеленського. Вона – літературний, компіляційний образ. Втеча від реальності. Хоча і може виступити фактором мобілізації для всіх тих, хто бореться за незалежну, суверенну державу Україна. Але перед тим треба подивитись із високого кабінету у вікно. Узріли? Мчать вершники Апокаліпсису. Один за одним. Печатка стабільності і порядку була остаточно зірвана в 2014 році неспровокованою війною Росії проти України і захопленням її земель. На білому коні – московський цар. Він продовжує сіяти хаос і руйнування. Другий вже впав з коня, але за ним залишився безлад, протистояння, зневіра і страх – «трампізм». Він ще труїть світ. Ще один вершник тільки розганяє свого коня – Китай. Ніхто не знає, що він принесе. І останній, на блідому жеребці, – пандемія, що сіє смертями і загрозою спустошення. Коли світ не прагне єдності, а продовжує шукати ворогів, вдосконалювати зброю масового знищення, перетворювати планету в саморуйнівну систему.

У президента Зеленського набагато більше відповідальності і зобов`язань, аніж про це щодня говорить його креативний офіс. Час – проти нього. Зневіра українців переростає у важку хронічну депресію яка неминуче демонтує залишки демократичної легітимності президента і його команду. Настане черговий цикл внутрішньої громадянської нестабільності. І звичного для українців розколу. Цього найбільше прагне Росія, яка устами Маргарити Симонян на форумі сепаратистів в Донецьку заявила від імені Кремля про плани розширення імперії і створення колоніальної Новоросії.

Президенту Зеленському важливо вийти на вулицю. В іншому випадку вона, за традицією, прийде до нього.