Степан Гавриш
в інтернет-просторі:

Картель добрих намірів або подорож Одіссея на світанку
07.04.2011

Все сталося несподівано. Спочатку світ здригнувся від тотального удару фінансово-економічної кризи. Впали ринки. Захиталась світова політична система. Всі прийшли до висновку, що порушилась світова рівновага.

Дві наддержави перестали управляти світом. Та його однополярність визнавати ніхто не готовий. Ані нові економічні локомотиви на чолі із РФ (БРІК), ані "старі європейці": Німеччина, Франція, Великобританія.

Футуристичний прогноз виглядає надто несподіваним: буде щось інше. Не обтяжене минулим – перезавантаження і модернізація. При чому тут революційне піднесення у країнах Середземномор’я та війна в Лівії? Можливо тому, що вони підтверджують тезу.

Перше. Світова рецесія змусила "велику сімку" на чолі зі США небачено посилити координацію зусиль на її подолання із прийняттям регулятивних рішень в форматі G-20.

Фактично, створено своєрідний глобальний центр управління кризою і підготовкою нового сценарію розвитку світової економіки. Він запустив сеульський план дій. "Група G-20", за ініціативою США і ФРН, узгодила спільну макроекономічну політику для забезпечення економічного відновлення, зростання і підвищення стабільності фінансового ринку.

Економіки, що складають майже 90% світового ВВП, натиснули на решту світу. Досить потужно.

Виник та існує своєрідний світовий уряд – його очолили США. Це на тривалий час залишає Штати наддержавою. Єдиною. Передбачуваною. Цілком готовою до викликів майбутнього. Для цього вони вкладають велетенські інвестиції у власну модернізацію.

Це наукова революція на світовому ринку. Вона, скоріш за все, вже до 2020 року виведе США на шостий економічний уклад з принципово новими характеристиками і потужним технологічним стрибком в дусі Мічіо Как? і його "Фізики майбутнього".

Світовий уряд потрібен, аби перерозподілити відповідальність. США, обтяжені Іраком, Афганістаном і більш ніж семи сотнями військових баз за кордоном, готові "керманити" світовим урядом винятково для досягнення цілей впевненого, стійкого і збалансованого зростання.

В них є ще одна головна перевага – швидкий друкарський станок основної резервної валюти світу.

В наслідку – між 2020-2030 роками існуватимуть два глобальні ринки: економіки інтелектуальних ресурсів і послуг (нанотехнології, роботосистеми, кіберпослуги, тощо) і модернізованих індустріальних товарів, енергетичних і природних ресурсів.

Відома кількість країн будуть в конкуренції або співпраці між собою встановлювати та забезпечувати стандарти розвитку світу. Але це буде час не військових, а технологічних імперій. Бо нові подвійні технології і стануть зброєю майбутнього.

Друге. Світовий уряд в управлінні революційною кризою в арабських країнах очолила Франція разом із Великобританією обравши для цього випадку ідеальний політичний режим Джамахірії.

Німеччина Ангеліни Меркель вперше поставила альянс у незручне становище – відкликала свої військові кораблі з басейну Середземного моря! При тому, що 65% німців (!?) підтримують операцію коаліції в Лівії.

Це ставить на порядок денний два непрості питання: чи не спровокує лівійська революція кризу ЄС, який і без того хитається під ударами світової рецесії та підточується внутрішніми протиріччями, і чи поховає це вже реально діючий світовий уряд, в якому Німеччина разом зі США відіграють найбільш важливу роль – креативних фінансово-економічних локомотивів?

Питання не риторичні, оскільки це принципово може змінити світопорядок і наблизити його до хаосу в стилі фентезі стрічок Голлівуду.

Третє. Навіть якщо виходити з ВВП на душу населення в 2010 році, розрахованого за паритетом купівельної спроможності, яким користуються Світовий банк і МВФ, то країни народних революцій аж ніяк не можна віднести до особливо бідних. Перш за все, Лівію, де такий дохід складає 14 878, а в Тунісі – 9 488 міжнародних доларів на душу населення.

Між іншим, багато країн цього регіону значно випереджають за цим показником Україну. Тому традиційні рушійні фактори, що зазвичай призводять до революцій, тут не могли бути визначальними.

Вочевидь, відповідь на питання про причини сучасного повстання арабських народів мають одне спільне коріння – мутацію світової фінансової кризи, яка призвела до перезавантаження всіх системних складових глобального розвитку: від світового господарства до проблем співіснування Внутрішніх Світів, конфлікту ідеологій та місця у світовій політиці народів, їх історична роль, твердість суверенітетів в час галопуючої глобалізації.

Можливо, це друга хвиля глобальної кризи, яка не хоче підпорядковувати себе відомим законам? На цей раз цивілізаційного типу?

Без сумніву, вона народжена завдяки Інтернету. Саме через Фейсбук та Твіттер збиралися і збираються нові пасіонарії в арабському світі на акції протесту. Їх не можуть зупинити навіть танки Каддафі. Це повстання народів без партій, партійних лідерів, релігійних конфліктів і політичної корупції на гроші олігархів.

Це ще до кінця не оцінений виклик політичним режимам, які не хотіли, або не змогли модернізувати системи управління своїми країнами, забезпечити місію народів в будівництві нового світу, який в минулому тяжко виходив із глобальних криз на нові горизонти розвитку винятково через світові війни, які руйнували одні імперії і створювали інші – потужні і самодостатні.

Цивілізаційна криза, якщо вона існує, може створити нові і ще невідомі умови для серйозної зміни ролі і функцій імперій в управлінні світом. Вони змушені будуть передати свій мандат світовому уряду.

Важко сказати, яким він буде. Але його місія вже очевидна: забезпечити стійкий і збалансований розвиток глобальної економіки і фінансової системи, системи стримувань і противаг, які унеможливлять використання військової сили для насильницької зміни світопорядку, режиму національних суверенітетів, придушення ініціатив народу, направлених на захист демократії, прав і свобод та забезпечення верховенства права.

ООН і ОБСЄ будуть ефективно сприяти політиці цього глобального відкритого консенсусного інституту управління, як це вже сталося.

Світ може стабільно і впевнено розвиватись тільки в умовах глобального консенсусу. Саме на його базі буде збудований новий світопорядок. Інакше – руїни.

Сьогодні людство є свідком не тільки руху тектонічних плит разом із материками, але й континентальних зсувів цивілізацій назустріч одна одній. До цього часу вони, радше, розходились.

Конфлікт між Північчю та Півднем, здавалося, ось-ось, після 11 вересня 2000 року, призведе до глобального вибуху. Особливо на тлі війни в Іраку і протистояння з Іраном. Нова політична історія Середземномор’я дає шанс на ренесанс людства без воєн і масового тероризму, без жахливої бідності та голоду.

Це час для зближення цінностей християнства та ісламу, примирення з іудаїзмом. Так, це не просто. Але тільки так можна вийти на траєкторію розвитку і не застрягти в сипучих пісках двох криз.

Ясно, що світовий уряд не має нічого спільного із традиційним розумінням влади як такої та її інститутів. Але це реальний клуб глобальних еліт, які на зміну одній тільки імперії вже взяли на себе відповідальність за управління світом. Аби уникнути вселенського Хаосу.

Для світового уряду потрібні інструменти управління. Вони реально давно створені і все більш ефективно використовуються. Це скоординована політика консенсусу групи країн "G-7+1" і "G-20".

На порядок денний всі частіше ставляться питання протидії корупції, стрімким негативним кліматичним змінам. На черзі питання кризи енергетичних ресурсів і нової глобальної екотехногенної кризи.

Події на арабському політичному континенті свідчать про неминучість постановки питання про демократію, спільні цінності та механізми їх захисту.

Якщо західна коаліція, до якої приєднались Катар і Саудівська Аравія, реалізує свої плани з повалення особистого режиму полковника Каддафі, то питання управління цивілізаційною хвилею кризи буде вирішено.

Авторитарні режими Близького Сходу і Африки почнуть падати, і вже сипляться, за принципом "доміно" або, за згоди того ж світового уряду, будуть змушені модернізуватися в бік плюралістичної демократії. Тоді спрацює амбіційний план Ніколя Саркозі.

"Союз для Середземномор’я" здатен серйозно спонукати до перегляду Європейською Унією пріоритету щодо "Східного партнерства". Особливо на тлі успішного партнерства із РФ та великої кількості протиріч в трансформаційних процесах країн цього проекту. Врешті, його основним куратором може стати ОБСЄ.

Це зрозуміло. Бо, в дійсності, – що таке Північна Африка і арабський Близький Схід, окрім великих запасів природних ресурсів? Для Європейської Унії це інший бік "мейнстримової" вулиці з величезною купою комунікацій і гуманітарних переходів. Не випадково, основна маса арабських революціонерів – молоді люди, які, по суті, виховані на іншому – європейському боці вулиці та мислять як європейці.

Сьогодні вони мають найбільший шанс на реформацію арабського світу. Перш за все, на створення нових політичних систем і впливових суспільних громад для протидії політекономічній диктатурі кланово-сімейних груп, радикальній ширіїтизації національної політики і зближення із Унією свобод та демократій.

Це цілком відповідає основним принципам, цінностям та, навіть, меркантильним інтересам Заходу.

Україна не уникне цієї цивілізаційної хвилі. Тим більше в умовах, коли вона рішуче підтримується західними демократіями. Коаліція приречена перемогти разом із повстанцями в Лівії.

Застосування коаліцією сили на стороні повсталого народу справить, та й вже справляє, враження на всі режими, що тяжіють до авторитарних методів управління.

Цим захочуть скористатися народи, які готові до революції. Їх особливістю стане протест проти олігархізації держави і надмірного зрощування влади з бізнесом.

Не випадково єгипетського сталевого магната Ахмеда Еззу і екс-міністра житлового господарства і туризму поліція не лише заарештувала за корупцію, але й повезла до суду багатолюдними вулицями, де їх, як в древні часи, закидали камінням.

Отже, всім зацікавленим сторонам важливо взяти урок. Потрібні прискорення України на євроінтеграційному напрямку і модернізації держави. Остання передбачає, перш за все, політичну модернізацію. При чому, на спільних із традиційними демократіями принципах та цінностях.

Ключовим завданням має стати глибоке перезавантаження всіх без винятку систем державного життя на принципах справедливості, прозорості, рівності, верховенства права і перетворення держави у вигідний і комфортний інститут для її суверена – українського народу

Бо спрогнозувати будь-яку внутрішню і глобальну кризу цілком можливо. Революцію ніколи.

Степан Гавриш, для УП