Степан Гавриш
в інтернет-просторі:

Совпадение
22.12.2017

Президент надто глибоко занурився в політику маніпуляцій і схем в намаганні втримати владу та забезпечити собі бодай якийсь демократичний горизонт для другого терміну. Але йому може забракнути кисню. Історична реальність, характер і зміст подій навколо нього працюють проти. І тиск нарощується. Йому варто вже думати й про парашут. Колишній його друг, а нині – ворог, бо Петро Олексійович множить їх в геометричній прогресії, у величенькому відкритому листі пропонує добровільну відставку. Вочевидь, з можливістю обговорити об’єм імунітету. Виявляється, що особистий попередній лист Міхо написав під впливом-тиском «дружніх послів» із G7. Тобто, це їх спільний лист до президента. І він про це не міг не знати. Але відмовився від діалогу і жорсткого тиску на грузинську команду. Апеляційний суд Києва залишив Донгадзе під вартою. Саакашвілі відкопав вже зариту сокирку і знову вийшов до революційного бар’єру. Якщо його, той же Київський Апеляційний суд не закриє на Костьольній без права відвідувати навіть дах. А Мінюст не вдасться до його сумнівної екстрадиції. Це ще не все. Дві події, ніби й дещо різні, зійшлися в часі. Із усіх п’яти офісів тристоронньої СЦКК несподівано вийшли російські офіцери через «невыносимые условия службы». Довготривало тренований величезний хор «експертів» фальцетом затягнув про загрозу «сильної ескалації» воєнного конфлікту і навіть широкомасштабного наступу аж на Київ. І це було би цілком реалістично, якби не друга бінарна сполука цього «совпадения» - президент рішуче відмовився від прийняття парламентом так званого закону «Про деокупацію Донбасу». За заявою його основного представницького спікера Геращенко: «зараз не на часі і технічно неправильно цей закон ставити». Ми бачимо тільки те, що нам дозволяють. Ледь можна розгледіти, але вся кухня політичних фокусників за чорними шторами. Називається вона таємною дипломатією. Саме її чорні посли і визначають всі сценарії воєнно-політичного і цивілізаційного конфлікту з Москвою. Путін на 13-й прес-конференції заявив про можливість прогресу в переговорах щодо зменшення напруги воєнного протистояння на Сході, включаючи міфологію миротворців, виключно на двосторонньому рівні: Києва і керівників ОРДЛО. Мінськом вони вже легітимізовані, а російською Резолюцією ООН, яку поспішно підтримала Україна, вони отримали якусь міжнародну легітимність. Як суб’єкти політико-переговорного процесу. Тому вже й відкривають представництва навіть у Фінляндії. Тепер у Києва немає шансів обговорювати питання про деескалацію вогню на Донбасі окрім як прямих переговорів з бойовиками. Путін вийшов із війни в Сирії і хоче уникнути будь-якої публічної воєнної присутності на Донбасі. Це сильний тиск на президента Порошенка. Ще більше в Москві не хочуть прийняття закону де Росія буде чітко визначена в якості учасника збройного конфлікту, агресора, окупанта, що може запустити дію цілої низки норм міжнародного права, які регулюють питання війни. Ще більшою небезпекою було би своєрідне денонсування парламентом Мінських угод, згадка про яких під тиском групи парламентарів зникла із цього закону. Як не дивно у Путіна і Порошенка цілі співпадають: знову отримати владу миротворцями. Тільки перший дивиться на світ через приціл величезного танка, а другий – із вбогого окопу на лінії розмежування на тілі української держави. А при чому тут Міхо, запитаєте ви? Воюючи з Росією, він збудував блискучу демократичну Грузію, яку не можуть зруйнувати його опоненти вже тривалий час.