Степан Гавриш
в інтернет-просторі:

Ще не вмерла Україна…
04.09.2018
В «Свободі слова» на ICTV, несподіваний міністр Клімкін вчергове легко нас послав в нокаут, заявивши, що 1 млн. українців щороку безповоротно покидають Україну. І ця катастрофа найближчим часом буде зберігатися. Інший талановитий міністр Рева, хорошим джебом в голову, привів нас до усвідомлення про 9 млн. українців, які щороку виїжджають на сезонні роботи за кордон. І ще 3 млн. 200 тис. якимось чином постійно працює за кордоном. В силу маніпулятивності національної політичної статистики важко зрозуміти куди їх віднести.

Не достатньо визнаний оптиміст НБУ, який планомірно знекровлює гривню, твердо переконаний, що трудова міграція буде зростати не більше трьох років, а потім все «устаканиться». Він не вважає проблемою, що з 2013 по 2016 рік кількість економ-активного населення (від 15 до 70 років) скоротилось від 21 до 18 млн. а чисельність штатних і самозайнятих працівників, до 5 млн., економ-активна частка населення стрімко рухається до 40 відсотків. Якщо в 2013 році в Україні було 10,2 млн. робочих місць, то сьогодні, якщо вірити міністру Реві, їх кількість скоротилася на 3 млн. (при цьому міністр називає відмінні цифри: 52,6 % зайнятість працездатного населення; 26 млн. осіб працездатного віку; 16 млн. мають офіційну роботу. Якщо ви в партнерах з арифметикою, то цифри статистики, експертів і міністра Реви ніколи не складете. Найбільше трудомігрантів в Росії – 4,4 млн., Польщі - 1,4 млн, Канаді – 1,2 млн.. В Іспанії на 100 тисяч трудомігрантів в Мадриді діє 6 українських шкіл. Взагалі в цифрах є серйозний конфлікт між офіційною статистикою і експертами: офіційно в Греції – 20 тис. українців, спеціалізовані організації називають 100 тис.; в Італії – 231 тис. офіційно, але реально там працює більше 500 тис.. При цьому, міжнародна організація з міграції оцінює тривалий тренд збільшення трудових мігрантів з України, на відміну від НБУ, на 41%. Половина з них від 18 до 29 років і більшість з них до України більше ніколи не повернеться. Це – серйозний виклик і одночасно важка загроза нацбезпеці. Якщо врахувати, що 72% складають жінки дітородного віку, то подібне створює ще й умови для демографічної кризи.

Оцініть самі. У 2018 році смертність перевищила народжуваність вдвічі: на 100 померлих припадає 54 народжуваних, а чисельність українців за 4 місяці цього року скоротилась на 85,7 тис. осіб, та склала на 1 травня 42,3 млн. чоловік (ООН називає включно з Кримом іншу цифру – 42,2 млн.). До 2014 року Україна втрачала 80 людей на годину і займала 2 місце в світі за рівнем смертності на 1 тис. осіб. (15,72). Статистика постмайданної команди оптимізувала цей процес, перенісши нас на 4 місце, після Гвінеї-Бісау та Чаду, африканських країн з патологічно високою смертністю. Це створило, поки що, «ідеальний шторм» в прогнозі демографії. ООН та інші спеціалізовані міжнародні інститути, зійшлися в оцінках, що до 2050 року чисельність українців скоротиться до 36,4 млн. чоловік. Песимістичний сценарій – до 25 млн. чоловік. Це надто висока швидкість скорочення населення, яка загрожує утриманню українцями своєї державності і їх здатності до участі в глобальних змаганнях та конкуренції як історичної нації. Не варто втішати себе тим, що мігранти дають 8-9% від щорічного ВВП. І хоча це в рази перевищує обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну, такі кошти в більшості йдуть на споживання та заощадження і не працюють на прогрес та не мають серйозного конкурентного значення.

Отже, міністр Клімкін заявив, що з 2014 по 2018 роки Україну безповоротно покинуло 5 млн. найкраще підготовлених з гарною освітою і знанням мов, ініціативних, готових до участі у конкурентній боротьбі українців. Стільки ж сирійців, які покинули країну з 2011 року в наслідок тривалої громадянської війни. Ми ж, намагалися за заявами нинішніх перших осіб держави задушити нашого триклятого ворога в обіймах фантастичних економічних успіхів та небувало високого рівня життя в Україні, закидаючи його гілками оливи із закликами до миру.

Ми опинились на похилій площині під дією кількох сил, які прискорюють сповзання України в ситуацію некерованого хаосу. З одного боку втрата до половини найбільш активних, інноваційно спрямованих громадян, особливо сучасних професій, демографічна криза з «ножицями смерті» (вимирання населення), з другого боку втрата територій, крихкість суверенітету накладених на перетворення держави в корпорацію олігархів (олігархат), легітимізацію корупції як способу управління, маніпуляція демократією і створення псевдо-демократичних ілюзій разом із штучною деморалізацією виборців можуть поставити питання про здатність українців створити власну і конкурентно спроможну сучасну державу. В умовах, коли світовий порядок підірваний Москвою, якій вдалось розколоти Захід, як гаранта української незалежності, і коли сила домінує, стає ключовим способом формування сучасної геополітики.

Зрозуміло, що галопуюча втрата населення формує усі ознаки внутрішньої гуманітарної катастрофи. Міністр Клімкін поставив це питання перед усіма кандидатами, заявленими і тими, що ще ховаються, про відновлення української нації і державності одночасно. Але його ніхто не чує, бо кожен з них в чергове намагається на трьохнозій козі «об’їхати» виборців-українців. Є одна очевидність: політики, які до цього довели країну, не мають жодного морального права продовжити її занепад.