Степан Гавриш
в інтернет-просторі:

Насильство проти активних українців має системний характер
21.11.2018
Степан Гавриш, директор «Інституту політичної кризи», роздумує у контексті смерті Катерини Гандзюк про системний наступ на проукраїнських активістів і журналістів. Про це йдеться в його публікації на сайті «Лівого берега».

Гавриш нагадує: «HumanRightsWatch, AmnestyInternational та Freedom Houseза фіксували тільки за останній час більше 50 насильницьких нападів і вбивств активістів та 143 репортерів. Це співпадає з висновками Центру інформації про права людини, яку він оприлюднив ще 3 вересня, констатувавши, що в абсолютній більшості випадків насильства проти активних українців не розслідуються і будь-якої зрозумілої версії – хто це все організовує? – немає». При цьому констатує, що, за версією FreedomHouse,«в Україні спостерігається надмірно високий рівень фізичної агресії проти журналістів і активістів, число нападів на яких постійно зростає, створюючи реальну загрозу для демократії».

Така ситуація, зазначає Гавриш, «вкрай непокоїть Захід, який надає постійну і коштовну підтримку українській владі, не дивлячись на постійне погіршення соціальної ситуації та захищеності прав і свобод людини. При тотальній системі корупції в керуванні державою. А тут ще Управління Верховного Комісара ООН з прав людини випустило цього року спецдоповідь про ситуацію з правами людини в Україні. Лише за короткий період з 16 травня по 15 серпня в ній зафіксовано 32 напади на журналістів та активістів, що втричі більше аніж за цей же період минулого року. Взагалі, Комісар встановив, що жертвами нападів стали 282 особи. При цьому в допиті особливо акцентується, що якраз влада використовує мову ворожнечі та насильства, на недбалості поліції і затягування розслідувань, допущення катувань та жорстокого поводження з людьми і невиконання в більшості рекомендацій ООН тою ж владою в питаннях свободи діяльності ГО і журналістів». А відтак уточнює: «Це підтверджує і статистика світових індексів рейтингів України з 2014 року. Наприклад, в індексі недієздатності держави ми опустилися на 5 пунктів, соціального прогресу на 1, а в індексі щастя аж на 15 позицій. По індексу сприйняття корупції ми знаходимось на 130 місці між Гондурасом, Домініканою і Сьєрра-Леоне та М’янмою. По індексу держави і безпеки Україна балансує між Мексикою, Тунісом і Габоном та Сальвадором. По рейтингу свободи слова (101 місце) – в одному ряду з Абхазією, Нагірним Карабахом, Косово та Вірменією. В напрямку Росії (148) і Білорусі (155). По свободі ведення бізнесу Україна застряла між Киргизстаном, Бутаном і Узбекистаном».

На думку Степана Гавриша, «важко уникнути висновку, що безпрецедентне наростаюче насильство проти активних українців кримінально орієнтованими злочинними угрупуваннями має системний характер. А отже і певну мету та стратегію, яка формується не стихійно, а як один з можливих способів тримати суспільство в стані постійного страху, громадянської агресії і взаємоконфліктів. Ця картина доповнюється безкінечними масками-шоу спецслужб, поліції, які перетворили систему законності в інструмент безперервного тиску на громадянську опозицію, а презумпцію невинуватості у презумпцію винності, постійно перекладаючи всю відповідальність за ситуацію в країні саме на громадянське суспільство. Як наслідок – масова зовнішня і внутрішня еміграція».