Степан Гавриш
в інтернет-просторі:

Код люмпену
10.04.2019
Петру Порошенку відступати нікуди. З кожним днем усвідомлення прірви за спиною і безодні попереду здатне розірвати мозок навіть слабкішої особистості. Нищівна поразка в першому турі не залишає йому й вибору. Він готовий на майже все. Для своєї перемоги. Іншого він не знає і вже не розуміє. Все його лідерське сходження нерозривно зшите із нарощуваної, динамічної успішності в бізнесі і політиці-владі. Його потужний двигун міг працювати тільки на такому гібридному паливі, політика і фізика якого – відкладений вибух. Він може статися 21 квітня, демонтувавши всю, здавалось би, залізобетонну конструкцію потужної цитаделі. Сейсмічні хвилі від її підриву можуть викликати ціле торнадо для всього клептократичного оточення, такого надійного ще вчора, патрона.

Тому, кандидат Порошенко, примкнувши багнет, перейшов у ближній бій на поле суперника-кандидата Зеленського. Політичні психологи назвуть це електоральною панікою, політтехнологи – втратою стратегії, а аналітики – всміхнуться. Вони попереджували. Досвідчений олігарх-бізнесвелетень, який жодного разу не заснув у Петру Олексійовичу, виявився тяжко отруєним, ще більш просунутим політиком-візантійцем. Тепер ми ніколи не дізнаємось чи міг президент Порошенко домовитись з Тимошенко, своєю вічною нелюбов`ю, в обмін на підтримку просування її до перемоги у боротьбі за головну посаду в Україні. Його пам`ять зрадила йому і він не наважився взяти історичного уроку в Леоніда Кучми, який не став домовлятись із Віктором Ющенком. Врешті – Янукович зламав державну машину і створив банальну олігархію в 21-му цифровому столітті. Порошенко тільки сів за її кермо. Сходження із артистичної сцени Зеленського на Банкову стало питанням тільки часу.

Порошенко разом із політичною і бізнес командою так і не зрозумів прискореного транзиту українського суспільства, пробудженого Майданами, модерного цифровою революцією і втягнутого в глобалізацію, відкритістю гуманітарного простору в систему західних цінностей. Це факт самодостатності. Він вплетений в національну самоідентичність, оригінальність народу, породжених зухвалою неспровокованою агресією Кремля і його великоімперським тупим шовінізмом.

Вдосконалена технологія Януковича з підкупу основного, стабільно голосуючого корпусу виборців, у 7-12 мільйонів, як споживацького люмпену, «сітками», дотаціями і субвенціями у найбідніших громадян Європи, прямими роздачами їм грошей з бюджету, (повернення їхніх же податків), підкупу будь-якого приниженого життям голосу, практично не дала жодного результату.

Не спрацювала в достатній мірі і технологія масованого страху, взаємоненависті і взаєморозколу українців. Західноукраїнський виборець, який мав стати основою ядерної синтез-реакції «патріотизму» і «політичного націоналізму» для конструювання виборчого конфлікту «за Ющенком-Януковичем», вона швидше не відбулася. Галичани відморозились і не почули «псевдореволюційних і псевдопатріотичних» закликів їхнього «оборонця».

Не спрацювала й путінська технологія «обкладеної фортеці». Три авіаносця Петра Порошенка: «Віра, Мова, Армія» після виходу із стапелів виявилися, в кращому випадку, прикордонними катерами «Гюрза». Вони не змогли пробити кримсько-донбасько-московську фортифікацію і переконати виборців у здатності таких кроків відновити суверенітет, стабільність і дорогу до прогресу.

Здається, українці мають усі шанси покінчити із смертельним для них політичним люмпенством, хутірською ментальністю і закріпаченістю перед владою. Вони хочуть змін. Це ключовий знак у розумінні виборців як політичної нації. Вони знову повстали. Тепер в царині вищої демократичної легітимності – прямому виборчому народовладді.

Президент, можливо цього і не розуміє. Прапорець на його шаховій дошці впав і можливість обдумувати наступні ходи в цейтноті. Він гарячково шукає код люмпену. Страх, ненависть і розкол знову на його білбордах та агітаційній продукції. Це може мати зворотній ефект не лише на виборах 21 квітня. Навіть коли це так принизливо і незграбно виправдовує новий прошарок прикормленого і обманутого, освіченого українського люмпенства, яке колективно та одноосібно висловлює «гарячу підтримку» гаранту і тиражує страх та ненависть до іншого кандидата. Перемога Порошенка може стати і Пірровою, яка рівноцінна поразці: реальну програму своїх реформ він не захищає, зосередившись на особистому протистоянні із своїм конкурентом, зобов`язань на себе жодних не бере, підмінюючи їх обіцянками, які наступного ж дня порушуються, жодної стратегії, жодного нового плану для України не пропонує. Така подвійність політики, подвійність моралі, дефіцит справедливості і довіри до виборців можуть створити вибухову суміш для чергової насильницької революційної ситуації. Її ознаки не тільки в діях «Національного корпусу-Національних дружин»: військові не стали опорою свого головнокомандувача.

Десяток днів до завершення виборчої компанії, навіть теоретично, не спроможні, при звичайних, прогнозованих подіях дати шанс чинному президенту вдруге перемогти. Команда Ігоря Гриніва із провальним білбордом портретів Порошенка з Путіним в авторстві Южаніної, вичерпала ідеї і не здатна запустити нові фантоми страху у код вчорашніх люмпенів. Якщо не буде в останню мить запланованого форсмажору – «Путін нападе» або капітулює. Немає часу для зламу електорального поля і камуфляжу антирейтингу Порошенка і у «темного» ізраїльтянина Моше Клугхафта, який демонічно нападає на конкурентів свого клієнта, використовуючи найбільш цинічні і жорстокі технології закидання лайном і всілякими нечистотами, створення психічних перевантажень, як у симпатиків «ворога» так і загалу виборців. Одночасно він може проявити надзвичайну винахідливість: парламентські вибори в Бухаресті з поліграфами на вулицях, переодягання, яке не допомогло, канцлера Австрії Крістіана Керна у рознощика піци, підтримка президента Грузії, француженки Соломе Зурабешвілі, чорним піаром злочинів Саакашвілі, особливо катувань засуджених, відповідального за що оголосили опонента Григола Вашадзе. Це він привів у парламент Ізраїлю нульову партію «Єврейський дім», довівши до інфаркту політичну ліву неурядову організацію «Карен Хадаша ле Ісраель». До чого він може вдатися для перемоги Порошенка, ми дізнаємось у найближчі дні. Але це може бути виключно якась важка «чорнуха» за межами навіть нашої інтуїції. Якщо Порошенко на тлі об`єктивної необхідності пошуків гарантій самозбереження на Заході (Ангеліна Меркель) і в середині країни (Володимир Зеленський) наважиться таки загнати в люмпенське стійло свого виборця.

У президента Порошенка є не тільки право на самореалізацію. Як політика-олігарха. Конституційний обов`язок, який одночасно є його політико-юридичною відповідальністю, зобов`язує його забезпечувати національну безпеку і правонаступництво держави. Кожного разу він виступає і діє від її імені, гарантує конституційність верховенства права, свобод людини і громадянина. На відміну від кандидата Зеленського, він не може перевдягатись у шоу-мена, політтехнолога і гравця в казино, ставлячи на кон те, що йому не належить. Він невід`ємна частина історії українців і їх державності, відповідальність за яку він добровільно прийняв у 2014 році і мав усі можливості стати істинним лідером нації.