Степан Гавриш
в інтернет-просторі:

Макроендшпіль
16.04.2019
Виборча партія між Порошенком і Зеленським добігла ендшпілю. Неочікувана атака на короля олігархократії і корупції цілком може завершитись 21 квітня матом. Стратегічна мета, соціологічно вже визначених українських виборців, провести пішака – коміка сарказму у ферзя до перемоги. Король-Порошенко діє згідно правил ендшпілю: він надзвичайно активна фігура. Як герой п’єс Бомарше. Безперервно, майже однаково життєрадісний, енергійний, кмітливий, з легкістю придумує інтриги і добивається своїх цілей. Виходить із укриття і бере участь у боротьбі на рівних з іншими фігурами. Атакує не тільки їх, але й пішаків суперника, намагаючись прорватись до його табору. Петро Олексійович сміливо зайшов у його середину, на театральну шоу-менську сцену, і феєрично, як відбійним молотком, безперервно намагається знищити пішака, який уже добрався до ферзевої лінії. Він повністю перейняв стиль гри суперника і його психологічний розрахунок, аби витіснити того за межі виборчого (ігрового) поля та обмежити його рухливість. Пішак-Зеленський сховався за іншими фігурами. Він чудово розуміє, що в кінці правильного ендшпілю Порошенко потрапляє у безнадійний цугцванг. У того не було часу вивчити комбінаторну теорію ігор. Інакше він би знав, що будь-який його хід у таких умовах і такій стратегії веде тільки до погіршення ситуації. Підкріплена усіма ресурсами держави, змащена корупційним медом, з математично прорахованими фальсифікаціями, разом із маніпуляціями, перемога вже обертається його очікуваною поразкою. Якщо пішак не впаде.

Президентом опанував страх і сумніви, якими він щедро до цього часу годував і годує суспільство, захищаючи свою корону. Сукупно вони нахімічили адреналін, який виплескується агресією порохоботів. Типу журналіст, Тарас Березовець з «Прямого», разом з іншими одіозними «командос Банкової», коли парижани спільно співали «Аве Марія» і гімн республіки, тупо насміхався над катастрофою і жахом французів, які горюють руйнацією пожежею неперевершеного дива архітектури і національної святині - собору Нотр-Дам де Парі: "Взагалі, Макрону дуже пощастило, що після приїзду Зеленського згорів лише Собор Паризької Богоматері. А міг би і Єлисейський палац загорітися". На це аристократично, але й гостро зреагувала посол Франції Ізабель Дюмон: "Як вам не соромно?! Ганьба". Судячи із незграбних пояснень нев’їздного, мабуть, до Франції «поборника свободи слова», не соромно. Будували його 100 років, на острові Сіте, починаючи з 1163. На місці першої християнської базиліки Святого Стефана, яка була перебудована із галло-римського храму Юпітера.

У соборі Нотр-Дам, тільки в Реймсі, древній столиці франків, що у провінції Шампань, вінчалась із 43-річним вдівцем Генріхом І із роду Капетінгів і 18-річна Анна Ярославівна Київська, донька Ярослава Мудрого, сина Володимира Червнене Сонечко і онука Ярослава Хороброго. 19 травня 1051 року, на П’ятидесятницю. Перед тим вона відмовила німецькому королю Генріху ІІІ. Відправивши назад у Францію перших французьких старостів, вона поступилась таткові Ярославу і обіцянкам другої, вельми представницької депутації із найкращих дипломатів франків – з єпископів і видатних дворян. На честь весілля і родового франко-руського союзу Ярослав Мудрий того ж року заклав фундамент Печерського монастиря – Києво-Печерської Лаври. На Реймському (Київському) Євангелії із бібліотеки Ярослава Мудрого при Софіївському Соборі, написаному кирилицею і глаголицею, присягали королі Франції. Аж до 18 століття. Починаючи від Анни Ярославівни, першої жінки в історії Франції, яка була коронована разом із іншими королями, про що мовчазними свідками виступають їх 56 скульптур у храмі Нотр-Дам де Реймс. Бо королю Філіпу, її сину, на той час було лише 9 років.

Поїздку Зеленського в Париж для зустрічі з президентом Франції, таким чином, варто вважати продовженням історичних традицій спільної генетичної історії двох народів. Емманюель Макрон, як і український лідер президентських перегонів, представляє не лише нову ліберальну цифрову епоху, мислить категоріями стартапів, але й всерйоз збирається очолити європейські еліти, які будуть рішуче боротися за збереження Євроунії. Не зважаючи на нерішучий Брекзіт. Ангеліна Меркель, яка стомлено і дещо відсторонено приймала у цей же день президента Порошенка, втрачає об’єднувальну роль та образ королеви Марії-Терезії, королеви Австро-Угорської імперії, Богемії, Галичини та Володимирії, імператриці Священної Римської імперії. Вона все менше стримує Європу від хаосу. Зважаючи на її інтерес до будівництва Північного потоку-2, може придивляється до нової кар’єри помолоділого її попередника – Герхарда Шредера, персонального друга Путіна і його працівника. Її густа тінь над Макроном стає все більш прозорою. Молодий «де-голіст» і рішучий реформатор Макрон, попри тиск «жовтих жилетів», найбільше зацікавлений в єдиній Європі і зберігає, одночасно, досить теплі стосунки з Путіним і Трампом, який так і не зміг його подолати в армреслінгу.

Зеленському-пішаку вкрай необхідно було показати, що за ним стоїть європейський король, а не олігарх Коломойський. Ще більш важливо було оцінити президента Франції. Як найбільш ефективного майбутнього посередника. Для майбутніх прямих переговорів не лише з Путіним щодо завершення воєнного конфлікту з Росією і відновлення територіальної цілісності України, але й із Трампом – для створення нового формату стратегії переходу від капітуляції Мінськими угодами до справедливого мирного договору з відновлення територіальної цілісності і компенсаціями за підтримки клубу ядерних держав. Очевидність, яка склалася вже у геополітичний цугцванг, така, що кожний новий крок сторін, який посилює взаємопротистояння, лише погіршує ситуацію і все більше загрожує неконтрольованими масштабними ескалаціями. Україна у війні з Росією стала пусковим механізмом цих процесів, які зруйнували існуючий світопорядок і ослабили міжнародне право та забезпечувальні його інституції. У відновленні режиму глобальної безпеки і встановленні нового сценарію світової стабільності зацікавлені всі сторони: Вашингтон, Брюссель, Москва, Пекін, Делі, Токіо і Тель-Авів. Ліберальна демократія тримається виключно на вільній торгівлі, а не на воєнних конфліктах і шантажі ядерним апокаліпсисом.

Президент Порошенко, маневруючи між логікою відновлення державного суверенітету і проведенням реальних економічних реформ та антилогікою корупційного збагачення, разом із створенням клептократичної сім’ї, опинився у важкому історичному тупику. З нього немає виходу. Дилема у знаках правопису: «залишити не можна зруйнувати». Використовуючи особливості своєї харизми, яка дала йому шанс у 2014-му обратись уже в першому турі, він, тому вперто, й ставить кому після першого слова. Суспільство, виборці, громадяни вимагають зруйнувати існуючу політичну систему «неофеодалізму» і перетворити державу в спільний інститут для загального прогресу.

Ніхто не знає, чи може зробити це Володимир Зеленський. Здається, він цього хоче. За ним прямо не стоїть корпорація олігархів, яка може знову перерозподілити ресурси держави для своїх потреб. У нього поки що немає й амбіцій стати найбагатшим серед багатих українців. Як у Януковича-Порошенка. Поки що він мислить як пішак, намагаючись уникнути знищення від домінуючого силою влади короля, його войовничих, найманців-порохоботів та інших фігур, які за декілька днів до голосування в другому турі пнуться скинути його з політичної і шахової дошки.

Незалежно від наших сумнівів і внутрішніх переживань, Володимир Олександрович Зеленський залишається непрогнозованим, але єдиним шансом для України і українців змінити власну історію, розпочати будувати реальну сучасну державу та справжню демократію. У нього немає достатнього досвіду. Він є у нас.