Степан Гавриш
в інтернет-просторі:

Вічний конституційний тупик
13.06.2019
В Україні Конституція традиційно, і все частіше, використовується як інструмент маніпуляції управління державою та боротьби за владу. Остання схильна, швидше, до узурпації чи закумуфльованої авторитарності, ніж управління розвитком держави в інтересах виборців. Перетікання влади, попри спроби це обмежити Конституцією і Майданами, до Банкової, в особисту адміністрацію президента, найбільше викривлює саму ідею плюралістичної демократії і створює безкінечні конфлікти в середині влади. Із суспільством і союзницькими демократичними системами. Тому, за станом демократії Україна лише на 84 місці в світі і 17, разом з Грузією і Молдовією, в Східній Європі. Вона «гібридний режим». Недалеко від авторитарного. Дві важкі недуги – дефіцит суверенності і дефіцит демократії – зрослися в бінарну суміш і загрожують основам існування української державності. «Президент із натовпу» Володимир Зеленський заявив про ліквідацію основних опорних веж переобтяженої химерами політичної системи: надмірної влади президента, олігархічного консенсусу, як єдиного способу управління країною, корупції – публічного інструменту політекономічного прийняття рішень. Він рекламує пріоритет народовладдя, свободу судової влади і опору на вільний змагальний ринок.

Петро Порошенко, парламент і Уряд формально визнали вражаючу перемогу Зеленського, але не прийняли її. Колишній президент продовжує формувати щоденну повістку управління країною, ставши в жорстку і нетерпиму опозицію до новообраного та заявляючи про право на владу вже негайно (прем’єр-міністр) або в найближчий час – (президент). Ніяких переговорів і передачі влади шляхом її максимального оновлення. Навпаки, тролінг, дестабілізація і підтримка температури конфлікту. Між, поки що, радикальною частиною суспільства і новообраним президентом.

Парламент вийшов за межі ліберальної фронди і викопав сокиру війни та веде жорсткий наступ на політику Зе: жоден із 10 ініційованих ним законопроектів навіть не включений в порядок денний ВРУ, жодне з кадрових рішень не підтримано і позірно провалено, Указ президента про дочасні вибори в частині їх забезпечення проігнорований. Натомість, парламент пішов у «рукопашну», пропонуючи президенту зініційовані і прийняті депутатами закони, які направлені на його дискредитацію та неконституційні, непрофесійні по суті. Разом із відмовою йти на дочасні вибори. Використовуючи для цього Конституційний Суд. Це його улюблена іграшка.

Розгляд подання нардепів про неконституційність Указу президента щодо дострокового припинення повноважень ВРУ тільки ще більше загострив внутрішньо громадянський конфлікт, який штучно підтримують команда колишнього президента і дві колони російських партій-блоків. Перше. Суспільство виборців за перевіреною логікою втягують в казуїстичну, формально догматичну, юридичну дискусію про деталі, важливі з огляду на їхнє якесь місце в Конституції, але нікчемні по суті: документарні докази існування коаліції, право на створення коаліції мажоритарниками, обрахування термінів, право президента, як гаранта Конституції, тлумачити її під поточну історичну ситуацію. І найбільш загрозливе: право депутатів на імперативний мандат виборців беззастережно представляти їхні інтереси 5 років. Виглядає як спроба «м’якої» узурпація влади виборців. Друге. Конституційний Суд сформований таким чином, що в ньому постійно існує загроза перетворення його в стіл замовлень президента (скасування Конституції в 2010 році на вимогу Януковича, що є фактом узурпації влади), парламенту (скасування статті кримінального кодексу про незаконне збагачення вищих політиків і чиновників), або олігархів (скасування статті 17 Закону про НАБУ в інтересах бізнес-холдингу шляхом привласнення функції касаційної судової інстанції). Само по собі це викликало і буде викликати тільки нарощування транзиту кризи і демонтаж політико-правової стабільності. Немає сумніву, що з такою філософією Конституційний Суд буде постійно виступати як каталізатор суспільного напруження і бути загрозою його використання в інтересах боротьби за владу чи додану вартість. У Зеленського є шанс змінити цю архаїчну модель на реальну сучасну та ефективну інституцію. Як арбітра, гаранта конституціоналізму і верховенства права.

Третє. Президент Зеленський прийняв справедливе, юридично необхідне і демократично виправдане рішення, розпустити парламент. Це стандартний спосіб вийти із початку політичної кризи, яка штучно формується з метою олігархічного і, одночасно, московського реваншу. Крім того, з його перемогою в Україні діє недоговіроздатний, недієздатний, демократично нелегітимний парламент політичної меншості та Уряд, який реально призначений колишнім президентом Порошенком, програма і стратегія якого категорично відкинуті виборцями 21 квітня. Тобто, в країні є президент більшості і парламент та Уряд меншості. Якщо глава держави має більшість у парламенті, яка формує адекватний його виборчій програмі Уряд, то політична система злагоджено працює, існує певна стабільність заснованих на широкому компромісі, якщо цього немає - політична криза в чергове може демонтувати минулі успіхи. Єдиний спосіб уникнути нестабільності, особливо в умовах війни, економічного занепаду і чергової змови олігархів, - перезапустити політичну систему. Шляхом максимально демократичних виборів. Це виключене права українського народу, інститут демократії, які не можуть бути привласнені будь-якими мандатами і повноваженнями. Плюралістична демократія заснована на прагненнями людей, а не на підпорядкуванні цілям влади, її інститутів чи політиків. Тільки вибори є відносно швидким і своєчасним усуненням політичних помилок. Конституційний Суд не може діяти як, навіть досконалий, калькулятор. Він зобов’язаний перше ніж оцінити юридичні аргументи нардепів, визначитись із установчою функцією суверена який є єдиним джерелом влади, що фундаментально (ст.5 Конституції) впливає на розуміння влади як такої. В цьому плані Конституція покликана обмежувати владу охороняючи права і свободи людей та розширюючи їх можливості для реалізації не лише набутих, але й і природніх прав і свобод. Суверенність народу може бути забезпечена найбільше через участь у виборах, широке громадянство і необмежену участь населення в політиці. В реальній демократії неможливо захистити пріоритет влади ігноруючи права суверена.

До того ж Конституційний Суд мусить оцінити ситуацію через призму верховенства права, враховуючи звичаєві і цінностні його сторони, які діють в розвинутих демократіях поряд із формальними нормами. Ті часто можуть лобіюватися і прийматися зовсім не в інтересах суспільства. Прем’єр Греції Ал. Ципрас після поразки на місцевих виборах до Європарламенту 10 червня попросив президента Павлопулоса розпустити парламент і призначити дострокові вибори з жовтня на 7 липня. З чим той радісно погодився. Протилежний приклад – Молдова. Її КС визнав дії депутатів на екстренному засіданні парламенту по приведенню нового Уряду до присяги неконституційними і вирішив розпустити новообраний парламент. Парламент не погодився та ухвалив декларацію «Про захоплену державу». ЄС проігнорував рішення КС і визнав новий парламент та Уряд. Демократична солідарність. Цінності верховенства права вище рішення КС, якого підозрюють в належності олігарху.

У принципі, КС треба обрати сторону – український народ. Бо Конституцію не завжди витлумачують в його інтересах.

Президент Зеленський, найшвидше інтуєтивно, намагається унеможливити нову, обтяжливу політичну кризу жертвою парламенту та Уряду. Це і є демократія. ЄС і США підтримали таке рішення. МВФ заявив, що відновить позитивні переговори про черговий транш після виборів парламенту і створення Уряду. Що можна оцінити як позитивну підтримку. Останній має ще підготувати і провести через парламент непростий бюджет наступного року. Часу мало. Старий політичний клас ціною розкручування кризи намагається створити умови для реваншу, демонтуючи крихку стабільність виборчого компромісу.

КСУ має великий ризик знову опинитися в центрі буревію. Вже державної кризи. Пов’язаної, перш за все, із легітимністю глави держави. Відкритий тролінг окремими суддями КС представника президента Зеленського свідчить про те, що судді не приховують своїх політичних симпатій та антипатій та не готові до змагання за європейську конституційну юрисдикцію. Тим більше, що КС не є судом по суті своєї функції. Він тільки сторож конституційного, і, одночасно, історично-природнього права українського народу на свою державу, яка має забезпечити йому можливість управляти нею в інтересах власного виживання і прогресу.

P.S. Все. Літо. Чао. Зустрінемось після спеки. Засмаглі і здорові. Чого всім і бажаю.

Доброго літа.