Степан Гавриш
в інтернет-просторі:

Байд-бай, містер Трамп
31.12.2020
Подібних викликів глобальна панівна демократія ще не знала. Атакує її зовсім не зла рецесія, фінансові пухирі на ринках нерухомості й грошей, біржах Волл-стріту та економічна експансія Китаю. Можливо пандемія. Вона боляче вдарила по імунних системах американців. Велич стала відчаєм. Сила – агресивністю, впевненість – розгубленістю. Світова імперія, наймогутніша на вістрі прогресу, опинилась на дні пандемічного вибуху. Колапс медичної системи наклався на холодну внутрішню американську війну. Нація розкололась. Глибокі тріщини пройшли через усі державні і соціальні інститути. Ледве не через кожну сім`ю.

Небачена й нова криза Америки. І ім`я їй - Трамп. Неліберальний самодержець. Він привів глобальну систему в анархічний стан.

Його перемога у 2016 році – ланцюг несподіваних, не прогнозованих подій, «Синдром Римської імперії» (210 факторів Олександра Демандта, які загубили Рим), расове прокляття і слабкість, фізична, Гілларі Клінтон. У 2012 році вона втратила свідомість і отримала струс мозку. Праві методично били в одну чутливу точку – у неї стався епілептичний напад. Можливо, це б не стало визначальним, якби 11 вересня 2016 року вона, на очах у всієї Америки, знову не втратила свідомість. Дональд Трамп виглядав ідеально здоровим. В реальності це стало поворотним і зламним моментом для традиціоналістів і виборців сили. На тлі темношкірого Обами майже двохметровий, 110 кілограмовий, семидесятирічний блондин, (річ сама по собі) ноумен і мільярдер, з характером запального ковбоя, мачо і камнеломної машини одночасно, одним ривком (з 2015 року-!?) очолив глибинну державу. З набором абсолютно протилежних їй історії гасел – самоізоляція США, аби зробити їх «знову великими», демонтаж євроатлантичного альянсу разом із НАТО, розрив торгівельних балансів з Китаєм і своїми союзниками, заборона, обмеження міграції, яка збудувала Америку, використання Росії для боротьби із своїми внутрішніми опонентами. І ще великий список важкої ломки глобальної наддержави.

Наслідок – важкий внутрішній розкіл. У, ще недавно, міцній і єдиній політичній нації. В ній партійні знамена виймались із шафи тільки, на час виборів і національні свята. Масові безлади і расові протести, ускладнені вбивчою атакою короновірусної пандемії. Як маркера лідерської слабкості Трампа, майстерно прихованої за його твітер-популізмом і особистою агресією. Все це було використано ним для оформлення контрольованого розколу. Тепер вже політичної системи, конституційного ладу і стабільності держави. Держборг за час президентства Трампа зріс на 7 трл.$ і складає 26,7 трл.$. (У 15 разів більше ВВП РФ).

Трамп радикально змінив Республіканську партію, перетворивши її в банальний бізнес-офіс. Вона стала особистою партією Дональда Трампа. Праворадикальною, надмірно консервативною і популістичною. Це жорстко поляризувало американську політичну систему і суспільство, розкололо еліти і підірвало дієздатність глибинних інститутів держави, лояльних-нелояльних до президента. Але зблизило його із адептом тих же цінностей – Владіміром Путіним, оживило Марін Ле Пен, Жаїра Болонсару, Віктора Орбана, Леха Качинського.

Зараз містер Трамп на останньому рубежі оборони. В бункері. Звідти наполягає, переконує, опісля розгромних програшів на політико-юридичних та інформаційних фронтах, що «результати виборів підтасовані».

За прогнозованим рішенням вибірників на основі сертифікації результатів виборів у США, 100 конгресменів-республіканців, разом із 17 прокурорами штатів на чолі із Техасом, програли позов до Верховного Суду США про недійсність результатів у чотирьох штатах через «масові порушення». Судді, переважно призначені республіканцями і Трампом особисто, відмовились, й досить категорично, його підтримати. Завершальний дедлайн – 6 січня 2021. У цей день Конгрес на спільному засіданні має затвердити результати виборів. Ніби традиційна формальність.

Та у Трампа з`явився план. Дещо божевільний, але цілком конституційний.

21 грудня в Білому домі пройшла, чи не остання, зустріч невеликої купки особисто відданих президенту радників, підданих і союзників, які ніяк не змиряться з його поразкою. Вони склали план на останній день війни. Містер Трамп, опираючись на Конституцію, а текст її для американців священний, збирається скористатись законом 1887 року, який дозволяє спільній групі із конгресменів і сенаторів оголосити про незгоду з результатами виборів у будь-якому штаті. Достатньо лише двох конгресменів. Але під зверненням мають бути підписи членів обох палат. Тоді оголошення результатів виборів зупиняється і члени палат проводять 2-годинні дебати. Повернувшись, вони голосують по питанню невизнання результатів у конкретному штаті. Це історія перемоги Дж. Буша вдруге. Був не дуже напружений скандал, який не змінив результат. Але тоді не було такого вертикального розлому: від вершини еліт до глибин робочої Америки. Дональд Трамп, на відміну від Дж. Буша, перебуває, з невідомих поки-що причин, у фазі некерованої внутрішньої ядерної реакції. І готовий вибухнути в будь-який час. Спочатку він, із вірнопідданими, збирається осуперечити результати виборів у 6-ти штатах. Тоді загальний час обговорень може перевищити 18 годин. Це точно переносить оголошення Конгресом президентом Байдена на наступний день, 7 січня. Шансів на його поразку нікчемно мало, але це близько від задоволення в стані девіації. Нестерпного бажання причинити своїми діями біль особисто Байдену.

Єдина проблема – у містера Трампа розпочався внутрішньопартійний конфлікт. Партія республіканців хоче не тільки вижити, але й залишитись у центрі політичної системи. І якось загладити чисельні тріщини із глибинною державою. Залишитись ідеологічно прив`язаною до її внутрішнього і глобального курсу. Трамп вже випав із цієї повістки. Його авторитаризм, непередбачуваність біржового гравця, несистемність, опора тільки на безвідмовно відданих, родичів, політична капіталізація активів, лякає «старих» республіканців.

Лідер республіканської більшості, щиро привітавши Байдена після голосування вибірників із обранням президентом, викинув й другого фортеля. Виступив рішуче проти. Ба, більше, жорстко застеріг соратників-партійців від участі в «подібному сценарії». Після Генпрокурора Вільяма Пелхема Барра, одночасно міністра юстиції, який публічно заперечував Трампу щодо фальсифікацій, подавши з цього у відставку, втеча міністра оборони Джеймса Меттіса, якого президент обізвав «у глибині душі демократом», опори під його кріслом почали розхитуватись і падати. Привітав Байдена із заявою, що «треба дивитись вперед, а не назад», і, чи не головний, трампіст, лідер сенатського комітету по юрпитанням Ліндсі Грем.

Містер Трамп у небезпечній меншості, яка може робити ставки тільки дрібними купюрами. Це спонукає його до екстремальності.

Тому, президент із середини грудня практично закинув усі обов`язки і займається виключно організацією «змовного скандалу», безкінечно, на одній ноті заявляючи 85 мільйонам читачам його Твітера: «ми перемогли на цих виборах із розгромним рахунком». Різниця в 7 мільйонів голосів у підтримку Байдена робить неможливим і нереалістичним будь-який із 285 сценаріїв експертів школи права Гарвардського університету в підтримку Трампа. Це зовсім не історія протистояння в 1876 році демократа Семюела Тілдена, який набрав 184 голоси вибірників, з республіканцем Ратефордом Хейсом із 165. При цьому 20 голосів із трьох південних штатів були оскаржені і, таки, дістались республіканцю. Це і було причиною прийняття закону, який хоче тепер використати Руді Джуліані для Трампа.

Трамп не вірить нікому і намагається особисто проводити стратегію хеджування ризиків покинути Овальний кабінет. Його оточення, якому заборонили працювати із перехідною командою Байдена, допускає, що у їхнього боса є план як фізично не покинути Білий дім опівдня 20 січня 2021 року.

Одночасно містер Трамп, якщо все провалиться, формує нову стратегію активної присутності в американській політиці. Щось на манер Петра Порошенка. Правити разом із Байденом використовуючи протистояння республіканської більшості із його командою через блокування основних ініціатив. Одночасно підтримувати з допомогою новоствореного потужного ТВ, твітер-атак температури кипіння ядерного електорату («червоне марево», «вкрадені вибори», доктрину «політичного питання»), підвищуючи свій ТВ-рейтинг, мобілізуючи своїх виборців на неминучість його перемоги в 2024 році, фінансуючи суспільний опір президенту-демократу через новостворений «фонд захисту виборів».

Проте, Джо Робінетт Байден молодший, твердий горішок. Сталевий. Повна протилежність Трампу. У всіх мислимих порівняннях. Можливо, останній американський аристократ, інтелектуал, мораліст і класичний представник глибинної держави. Так би дуже хотілося. Джо Байден, як ніхто, відповідає такій постаті. Він загартований. Життям. Драмами й викликами, які багатьох зламали. Ще в 1972 році його сім`я потрапила в автокатастрофу. Дружина й маленька донька загинули, а син Бо і Гантер отримали серйозні травми. Син Бо помер від раку мозку у 2015 році після тривалої військової служби в Іраку. Ще в 2009 році він створив із Ющенком комісію по стратегічному партнерству. З того часу його політична кар`єра і особисті емоції нерозривно пов`язані з Україною.

Можна обережно заявити, що Байден український президент. Його антиросійська платформа дає неймовірний шанс Києву вивести неспровоковану агресію, війну Росії на принципово інший рівень стратегії дипломатії переговорів і відповідальності. Потрібно мало – адекватний цьому лідер і заточений політичний клас.

На відміну від Трампа, в цілому тепличної особистості, хоча і жорсткого й зухвалого ринкового гравця, який тиском, іноді шантажем змушує підписувати вигідні йому угоди, Джо Байден системний, добре підготовлений і командний гравець. Якщо Трамп непередбачуваний, егоїстичний самолюбець, нарцис, з високою ступеню залежності від гри, яку він не припиняє ніколи, то Байден прогнозований і вміє прораховувати свої кроки. Історія його політичної кар`єри дозволяє, майже з математичною логікою, зконструювати основні тренди його політики. Хоча би на перший рік в Білому домі. Так думають абсолютна більшість аналітиків та експертів.

Проблема в тому, що тепер Джо Байден не «птаха Обами», політичний бюрократ, а глава глобальної імперії. Національний лідер найбільш амбіційної нації, яка створила унікальну формулу виживання і прогресу: сила і свобода. Це американський Інь і Ян. Виключивши одне, інше помре. «Дерево свободи повинно час від часу омиватися кров`ю патріотів і тиранів». Це третій президент США, Томас Джефферсон. Культовий автор Декларації про незалежність і засновник США. Один із перших демократів. Трамп цього не зрозумів. Тому й програв. Його ставка на новий американський націоналізм, ізоляціонізм для окремого процвітання і економічного домінування, виявилась руйнівною для місії США в яких представлені усі народи світу. І, одночасно, місії глибинної держави, яка цементує націю мігрантів в одну міцну сполуку. Виборча боротьба із професіональним шоурестлінгером Трампом виявила в Байдені ґенезу бійця, стратега і холоднокровного тактика.

І неймовірну силу волі помножену на вікову мудрість. Він зміг не тільки вийти із нав`язуваного містером Трампом образу «сонного Джо», «недієздатного старця», «хрестоносця істеблішменту», але й зібрати навколо себе всю домінуючу еліту Америки.

В будь-якому випадку Байдену потрібно починати, в кращому випадку, з нульової відмітки. Зі знаком мінус. Пандемія. Вона нанесла американцям найтяжчий удар. Фізичний і моральний. Європа в глибокій кризі. Інтеграційній, модернізаційній і світоглядній. Польща, Угорщина можуть стати наступними після Брексіту детонаторами цивілізаційного євровибуху. Єдність північноатлантичного альянсу в реанімаційній палаті. НАТО закрилось в політико-дипломатичну нішу і понизило, до критичної відмітки, функції домінування і стримування. Китай вийшов із моделі внутрішньої імперії і почав розширення, поглинання своїх периферій та економічну експансію на ресурсно-цифрових ринках. Росія перетворилась на безстрашного силового геополітичного гравця. Туреччина вийшла із західного дискурсу і розширює воєнно-політичний контроль над великим регіоном. Від Південного Кавказу до Магрибу. Північна Корея тримає палець на ядерній кнопці. А Іран, у будь-який час, може передати чатовим ісламської революції 5-6 атомних бомб. Це спадщина Трампа. Нести її неможливо, кинути – небезпечно.

Байдену прийдеться очолити перезавантаження світу. Відновити лідерство Америки. Для цього, насамперед, треба «змінити» Америку, Північноатлантичний блок на чолі із НАТО. Так виглядає його план. Але, найперше, треба перемогти вірус і пандемію. В цьому доля йому вже благоволить. Є успішні вакцини.

Гостро потрібний компроміс, близький до консенсусу, із республіканцями. Опонент, скоріше ворог - Трамп, який хоче протилежного – кризи Байдена і демократів. Швидкої і тяжкої. Їм прийдеться вирішувати цю, найбільш складну кризу юридичними інструментами і політичними угодами із бенефіціарами Партії Слонів.

Китай і Росія однаково зацікавлені у взаємному перезавантаженні із США. З різними ставками. Російські – близькі нулю. Байден буде здійснювати політику «детрампізації» з Пекіном. Хоча би тому, що це друга економіка світу. Її подальша дестабілізація санкціями і ембарго США вже має ознаки, на тлі пандемії, треку нової світової фінансової кризи або глобальної рецесії.

З одного боку, Байдену прийдеться приймати рішення про продовження санкційної стратегії Трампа в торговій війні з Пекіном і розділі економік США і Китаю. Вона значно послабила Піднебесну і змусила перейти до політики «внутрішньої циркуляції», яка поки що не працює. З другого – відновити участь США в ТТП (транстихоокеанському партнерстві), з якого в помсту Обамі в 2017 році вийшов Трамп, прийняти рішення по ТТІП (трансатлантичним торговиму і інвестиційному партнерству) США і ЄС. В контексті активного фінансування Китаєм нового шовкового шляху в ЄС. І щось робити із воєнним розширенням Китаю штучними островами – воєнними базами в Південно-Китайському і Східно-Китайському морях. Одночасно із гуманітарними кризами і політикою «єдиного Китаю» в Тайвані, Гонконгу і Сіньцзян-Уйгурському автономному районі.

Байден спробує вийти із війни Трампа і знайти більш м`який спосіб стримування Китаю. В іншому випадку лідерство Америки перейде в руки воєнних. Для цього необхідно відновити внутрішню стабільність і політекономічну єдність в ЄС, зміцнивши спільний Альянс і його безпекову складову НАТО. Зупинивши, одночасно, глобальну експансію Росії до статусу часу Обами – регіональної держави.

Для Байдена – Росія геополітичний ворог, «найбільша загроза для Америки прямо зараз, з точки зору підриву нашої безпеки і наших союзів». На відміну від Трампа, який хотів «поладити» з Владіміром Путіним, той глибоко антипатичний Байдену: «Я дивлюсь вам в очі і не думаю, що у вас є душа». Це ще далекий 2011 рік. Байден віддає собі звіт, що Нормандський не договірний, за межами міжнародного права, компроміс Німеччини-Франції з Росією в обмін на ресурси (?) і обвальний для світопорядку «Кримський консенсус» дав Росії новий, неможливий в інших умовах, шанс на нову стратегію геополітичного розширення, стримування ліберально-демократичних транзитів і ведення нового типу пропагандистських, бойових і дипломатичних операцій проти Заходу. В підтримку авторитарних режимів та небезпечних диктатур. Він розуміє, що зовнішня політика Путіна, який опирається на абсолютно залежну від нього клептократичну систему, лише продуманий набір зв`язаних між собою спецоперацій. З єдиною метою – демонтувати Західний альянс демократій. Він, як останній самурай імператора, веде свою війну на руїнах СРСР, нападаючи «Новічком», кіберопераціями, Газпромом, підкупами, RussiaTodayпо всьому світу.

Байдену, найперше, треба оцінити «проблему 24», яка може зробити Путіна пожиттєвим президентом. Росія, в кращому випадку, стане Китаєм, в гіршому – Іраном. Тут все буде в руках двох людей – Джейка Саллівана і Тоні Блінкена. Вони не симпатики Кремля. Друге – антиросійські санкції. В існуючій моделі вони дратують Росію, але не зупиняють. Вона зухвало ігнорує їх месиджі. Внутрішній державний тероризм з використанням цілим підрозділом ФСБ біологічної зброї проти лідера опозиції став можливим після м`якої, недостатньої відповіді на напад офіцерів ГРУ з використанням «Новічка» на території Британії, в Солсбері.

Байден десь усвідомлює, що, як і Трумен, він, після 20-го, приземлиться в мутну течію нової холодної війни із кіберуправлінням нею головнокомандувачем Путіним. Трамп відмовився дати відповідь Кремлю за 2016-й, ледве уникнувши за це імпічменту. Байден змушений буде довести правоту Мюллера і демократів про масштабне втручання Росії у вибори американців. Натиснути на гальма не вдасться. 9 місяців російська, не виключено, воєнна кібергрупа вела бойові дії на території США, атакуючи шість міністерств, науково-дослідні інститути і закриті лабораторії, вкравши тисячі файлів надсекретної інформації і технологій.

Жоден із американських президентів на старті не починав з кризи із Росією. Буш через півроку заглянув в очі Путіну і побачив там його чудову душу. Обама взагалі в такому ж календарі поїхав у Москву із Мішель і доньками. У Байдена повістка взаємності вичерпана. Йому потрібно знайти відповідь на очевидну, хоча й неоголошену, війну Москви проти США і ліберального світу. Тим більше, що за повідомленням Bloomberg, успішними об`єктами атаки воєнних хакерів Москви стали Агентства з ядерної зброї і ядерної безпеки. На столі у Байдена буде пропозиція відключити Росію від SWIFT. І не тільки.

На заваді для швидких дій може стати договір СНВ-ІІІ. В його продовженні Байден проявляв зацікавленість. У протилежність Трампу. Він вкрай потрібен Москві. Бо США можуть легко збільшити кількість розгорнутих боєзарядів у два рази, добавивши у Minitman III ще по 2 боєголовки, а в МБР на підводних човнах – по 4, довівши їх до восьми. Росія цього зробити не зможе. Більше того російські МБР СС-18 («Сатана») і СС-19 вже давно відслужили мислимі гарантії. А МБР «Сармат» до цього часу не літає. Без України. Якщо й після 20-го розпочнуться якісь переговори в цьому напрямку, то з вимогою може й не роззброєння, то жорсткого контролю над «літаючим Чорнобилем» - «Буревестником» і підводним ядерним дроном «Поссейдоном». Те, що Росія може на рівних змагатись в гонці озброєнь із США є лише ілюзією. Сценаріїв небагато. Два. Перший легітимізує Путіна як тривалу історичну фігуру: США і Росія досягають, якимось чином і в тривалій шаховій партії масштабної угоди, в якій визначаються геополітичні протиріччя в Сирії, Ірані і Північній Кореї. В обмін на відмову від допомоги Кубі, Венесуелі і Донбасу, залишаючи Крим в «Балтійській дипломатії».

Донбас повертається Україні із розширеною автономією. США виключають із списку проблем Абхазію і Південну Осетію. Спільні дії в Афганістані та Іраку. НАТО зупиняється в існуючих реаліях. Прозорість, укріплення довіри, зменшення ризиків випадкового конфлікту.

Подібна стратегія вчергове занурить світ у чарівне болото. Проте, в оточенні Байдена є немало її прихильників. Їх позиція – Байден має зупинити надмірно роздуті геополітичні амбіції Америки.

Той же Трамп, але в профіль.

Другий – вихід із конфронтації з Росією, як головною загрозою США, силою і свободою. Байден змушений буде діяти «яструбом», який пережив довіру до «кнопки перезавантаження з Росією». Санкції, антиросійський західний фронт, дистанціювання Китаю, гонка нових озброєнь і технологій, відновлення лідерства в глобальних конфліктах і арбітраж на стороні жертв російською експансіонізму, жорстка боротьба з корупцією, російськими олігархами, обмеження доступу Москви до ринків капіталів, інвестиційних стратегій, підтримка внутрішньої опозиції, прав і свобод опонентів режиму Путіна. З головною метою – політичний клас Росії має зробити неможливим подальше перебування, після 2024 року, президентом Владіміра Путіна. Можливо, це співпадає із бажанням самого ВВП. Він стомився, одинокий і пересичений владою. М`які і великі подушки йому, вже, на всяк випадок, шиють.

Невідомо як буде. Обрання Байдена може серйозно змінити хід подій. Його лідерство може мати визначальний характер для глобального перезавантаження. З більш поміркованою, історично врівноваженою формою глобалізації. Проблема у Владімірі Путіну. Росія немає з ним цивілізаційного майбутнього, але й без нього не може жити, підтримувати олігархічний консенсус із державницькою імперською системою управління народами й народами Росії.