Степан Гавриш
в інтернет-просторі:

Помилування без прощення. Фактор Луценка
10.04.2013

Президент Янукович відступив. Ненадовго й недалеко. Йому потрібен перепочинок. Для рекогносцировки.

Росія, із потеплінням перейшла в наступ, припинивши переговори по газотранспортному консорціуму й оголосивши про підготовку третього, обхідного Україну, газогону. Європа промовчала. Польща єдина не підтримала, і відклала рішення на півроку. До надання оформленої «Газпромом» пропозиції.

У Берліні, тандему Меркель-Путін, про Україну нагадали тільки всюдисущі Femen, toples. Світові ЗМІ їх згадують частіше, аніж вітчизняний МЗС. Владімір Владімірович задоволення від українок, чи то брюнеток, чи то блондинок, не отримав.

Звернення після «парламентського путчу» трьох опозиційних лідерів до ЄС зі звинуваченням у цьому президента Януковича й вимогою «персональних санкцій проти посадових осіб, відповідальних за політичні репресії в Україні й систематичні порушення прав людини», мало радикалізувати Брюссель.

Місія Кокса-Кваснєвського опинилась перед неминучим провалом. Від її звіту в квітні, за головним послом ЄС Яном Томбінським, буде залежати рішення Євроунії про підписання угоди спільної Асоціації з Україною. Кваснєвський не переставав бути впертим оптимістом і настійливо працював з Януковичем. Він добре знає його слабкі й сильні сторони ще з «круглих столів» 2004 року.

Фіаско його зусиль – втрата останнього російськомовного авторитетного західного друга-переговорника в ЄС. Разом із керівництвом Польщі.

Вікторові Федоровичу також потрібний був козир. Для продовження складної й, урешті, малозрозумілої гри із Заходом. А це означає насамперед гру з Росією. Маючи Захід у союзниках, Україна може продовжувати тиск на Москву не тільки через Femen.

Треба також виторгувати час для перезавантаження всіх систем, які здатні забезпечити переконливу й легітимну перемогу на перевиборах 2015 року: проведення всенародного конституційного референдуму, одночасно з вотумом довіри, до якого ЦВК і регіональний адмінресурс вже готуються, затвердження нової програми реформ, дискредитація політичної опозиції.

Президент помилував Юрія Луценка. Як актора. В Європі, в основному Східній, роздалися рідкі аплодисменти. Ніхто не повірив у гуманізм нашого глави держави, його щирість і доброчесні наміри. Це тільки гра. Тому, усі зажадали звільнення ще й Юлії Тимошенко, як умови реабілітації української влади. Бо прецедент створений, а для ЄС це вже непорушне правило.

Але цього не буде, бо не може бути. Тимошенко вже загальновизнаний світовий політичний лідер. Саме по ній міряють температуру демократії в постійно схильній до авторитаризму Україні. Її вихід на свободу все змінить, а опозиційні сили, рано-чи-пізно, змушені будуть стати під її знамена. Це й найбільше лякає гаранта конституційних прав і свобод.

У президента є причини задуматись над зміною своїх відносин із Леді Ю. Нещодавнім листом йому вона остання, як непримиримий самурай, відмовилась від невизнання його легітимним керівником держави, що підтримувало бойовий дух чисельної армії радикалів. «Турбуючись за імідж президента» у випадку підписання ним законів, прийнятих його партією разом із заолігархізованими комуністами в «доморощеному екзилі», у реальності, вона задекларувала готовність до можливих із ним компромісів, державницьку, солідарну позицію й спробу цивілізованого діалогу.

Їй конче потрібна свобода! А місії Кокса-Кваснєвського, яка має всі шанси, завдяки Луценку, бути продовженою – отримати необхідні аргументи й директиви для переговорів із Віктором Федоровичем.

Карт для гри в нього вже немає.

Залишається найдорожчий і останній прикуп – Тимошенко.

Юрій Луценко не випадково зробив заяву, що, найперше, хоче з нею зустрітись. Найбільш вірогідно, що звільнення Тимошенко стане для нього головним завданням і стратегічною метою. У політичному сенсі він розуміє, що шансів у навіть єдиного кандидата із числа лідерів сучасної опозиції перемогти Януковича – насправді, не так уже й багато.

Згадайте другі вибори Леоніда Кучми. З «канівською четвіркою».

У психологічному – Луценко, як реально принципова, чесна й сильна особистість, постійно буде відчувати свою персональну відповідальність за її долю й волю. Він цього ніколи й раніше не приховував. В умовах свободи, цілком іншої від тюрми субстанції, він буде це відчувати особливо гостро й особисто.

Луценко – трудоголік, з екстравертними трендами характеру й високими сенсорними здібностями та оригінальним, мислячо-логічним розумом. Він скоріше схильний вирішувати, причому раціонально, аніж діяти ірраціональне. У нього є всі шанси стати ключовим адміністратором опозиційних політичних процесів. Лідером він може бути тільки з Тимошенко. Як Термінатор нового часу.

Здається, Луценко дуже змінився. Його бурхлива енергія емоцій перетворилась в паливо для послідовних рішучих дій. У нього є план. Мусить бути. Це витікає з його есе «Ключові питання кожного політичного ув’язненого», яке він розмістив на УП на 829 день свого ув’язнення. Усього за декілька днів до звільнення, яке Геннадій Москаль планував тільки на Великдень.

Це зовсім не дифірамби. Спроба тільки заглянути в «завтра» Юрія Луценка. Від нього, без перебільшення, залежить доля української Фронди.

Його звільнення сколихнуло соцмережі, національні й світові ЗМІ – а про мітинг об’єднаної опозиції біля пам’ятника Шевченку 7 квітня згадували як про тривіальну, малоцікаву подію. У Луценка готові повірити всі ті, хто розчарувався в тринеєдиній опозиції. Від нього чекають рішучих дій і гострих слів та чітких меседжів.

Опозиції буде важко ухвалювати важливі рішення без оглядки на Юрія Луценка. Він надто досвідчений, аби не бачити її слабкості, яка постійно переростає в безпорадність і угодництво. Тому планує позапартійний, громадянський, всеукраїнський рух спротиву, який має об’єднати всі можливі рухи, громади активістів для протидії режиму президента Януковича. По типу польської «Солідарності» 1980 року Леха Валенси. Тільки без лідерства профспілок, які в Україні повністю контролюються владою й олігархами.

Він нічим не зобов’язаний Януковичу. У тому числі й помилуванням. Разом із Безсмертним, Стецьківим, Філенко та іншими він має намір створити легіони польових командирів в усіх регіонах України. Навколо них мають об’єднатись мільйони активних противників влади.

Луценко обирає новий стиль і стратегію організації спротиву: об’єднуємось навколо ідеї, а не партії – Третя республіка, плюралізм, швидка інтеграція в Європу, верховенство права. По суті – перезаснування країни на реальних Західних цінностях.

Його заява про «вікно толерантності» для парламенту може свідчити про тактику «сатьяграха» Мохандаса Ганді – нарощування масових протестів без насильства. Тиснути вулицею й Заходом на Януковича. Перш за все, для звільнення Тимошенко.

Він розуміє, що лідери опозиції можуть боятись її свободи, але в них може не залишиться вибору. Тим більше, на цьому стоїть Захід – головний інвестор ідеології повернення країни до лона демократії. Способи не оговорюються.

Цитадель Віктора Януковича, яка будувалась останні три роки із грошей, сталі й бетону, виходом Луценка на волю вже дала тріщину. Більше того, якщо той надовго не заляже на лікування й реабілітацію в «Оберезі» або десь у «Шаріте», то вона взагалі може виявитись скляною.

Президент отримав можливість особисто й прямо вести діалог з Європою. Але, може виявитись, що тільки із приводу Тимошенко. Як єдиної й принципової умови підписання угоди про Асоціацію у Вільнюсі цьогорічного листопада. Прогнози експертів, які вважають, що для отримання угоди достатньо істотне пом’якшення долі Тимошенко, виглядають невиправданими й дещо наївними. Юрій Луценко вже заявив, що її випустять із тюрми дочасно.

Марними й малореальним також є прогноз, що після підписання Угоди з ЄС Луценко знову «закриють». Він це розуміє. Указ президента про помилування не тільки імперативно припинив усі юридичні, судові процедури проти Луценка, але й засвідчив відсутність суспільно-правової небезпеки його особистості. Іншими словами, він констатував, що й в інших його діях немає достатньої для кримінального переслідування подій, бо, інакше, підстав у комісії з питань помилувань приймати рішення про його «прощення», не було.

Треба також взяти до уваги, що головним є не підписання двостороннього, надважливого, історичного для українців документу – а його ратифікація національними європарламентами. Вона може розтягтися й на роки.

Найбільш важливим є інше. Луценко, з колишнього польового командира, планує до того часу стати одним із центральних політгромадянських лідерів країни. Він, таким чином, і хоче визначати політичні стратегію й тактику для опозиції, яка, з купленими на потяг до влади квитками, засіла в парламенті до 2015 чи до 2017 року.

Луценко на свободі. Привітаємо його. Як оптиміста й реаліста одночасно.

У в’язниці він прочитав 303 книги. Треба вірити, що вони не перетворили його світ у чергову ілюзію. Навіть якщо це ілюзія справедливості й гідних чеснот. А змінили, реформували його уяву про всіх нас, наші спільні цінності, призначення влади, місце в ній народу й значення для світу українців їх держави, як національної ідеї.

Влада, власне, нічим не поступилася. Вона надто сильна, багата, самовпевнена й неприхильна до нас, аби змінитись фактом волі Юрія Луценка. Вона тримає в руках краплені карти – а ми думаємо, що це план розбудови нашого з вами вбогого й принишклого суспільства.

Це сталося у свято Благовіщеня Пресвятої Богородиці – у знак Благої звістки Діві Марії про зачаття й народження Нею Богомаляти Христа. Початок спокути. Може президент Янукович, як істинно віруючий, уже на цьому шляху? Хотілося би.

Тоді на Пасху він не підтримає рішення нашого синедріону, гріхів Пілата з Іродом – і випустить на волю Тимошенко, ім’я якої постійно називають народ України й суспільства Заходу. У нього, згідно Конституції, ніяких обмежень для помилування засудженої, немає. Це акт конституційної волі глави держави, як прояв гуманізму, справедливості й відчуття ним верховенства права.

Проте, його рішення про помилування Юрія Луценка, при будь-яких обставинах, засвідчує його готовність до діалогу й компромісів. Поки що під впливом сили.

Але завтра це може стати його особистим викликом. Як дійсного політичного лідера.

Степан Гавриш, спеціально для УП