Степан Гавриш
в інтернет-просторі:

Не системний
30.05.2021
Звіт президента Зеленського за дворічне національне лідерство не став ані цікавим, ані резонансним. Його креативна група геть видохлась, а просунутих спічрайтерів на Банковій так і не знайшли. Тому, 50 відтінків сірого час від часу вибухали лише фонтанами емоцій і дратівливих пояснень. Були ще й мрії, чесний романтизм традиційного обивателя і плани дотрощити систему попередників. Велетенська «Мрія» разом із недобудованим, без крил, літаком для армії. Гротеск сатира. Зрозуміло, що виставити в ангарі прототип найбільш нищівної «Сатани» страшнувато і можливо недоречно. Але, розмістити за спиною у Володимира Зеленського якийсь Циклон, Зеніт або Антарес, разом із РСЗВ сімейства Тайфунів чи макет ЗРС «Кільчень» стало би реальною сенсацією. У світоглядному вибуху Володимира Олександровича. Поряд із танком Т-84У «Оплот» разом із підкаліберними БЧ на збідненому урані, як рішуча дипломатія м`якої сили стримування і ключовий акцент на стратегії захисту української державності. Сила в обмін на мир.

Президент Зеленський був досить рішучим і переконаним у власній місії: 30 років української незалежності має стати великим, глобально значущим святом, але все що робилось до цього часу вимагає якогось оновлення, очищення. В його центрі – президент, який приймає практично всі основні, і не дуже, рішення, опираючись на дві головні башти – РНБО і свій Офіс. Стратегія розподілу влади і гарантії незалежності гілок – не важливі. Як і система стримувань і противаг, яка конституційно захищає від узурпації влади. В тому числі і в умовах постійно дрейфуючої демократії. Глава держави вже виглядав як ще м`який, але чітко спрямований авторитарний лідер, який довіряє тільки собі та своїм друзям (партнерам). Друга проблема, яка перетворилась в основний протокол управління країною, - інституційний розрив, злам політико і правонаступництва та історична тяглість у формуванні широкого компромісу еліт. Президент несподівано важкою рукою провів червону лінію між собою, командою, власним політичним класом і всіма «вчорашніми». Не тільки старими політиками, але й «старими» професіоналами, добре підготовленими для управління країною в минулих кризах і демократичних змаганнях. Зневаження їх знань і досвіду, відсутність системного і професіонального управління політикою і стратегіями, все більше послаблює державу і породжує сценарії хаосу і непрогнозованих криз, які поволі демонтують стабільність і міцність держави.

Якщо неприйняття «старих політиків» Зеленським можна ще вважати простою, хоча й радикальною, політтехнологією боротьби за другий термін, то відмова від залучення до управління країною відомих професіоналів вже заподіяла серйозну шкоду Україні. Всі багатющі державні монополії в катастрофічних збитках, ВВП у першому кварталі цього року впав на 2%, інфляція розганяється в діапазоні ближче до 10%, за позики в євробондах приходиться платити все більші відсотки, інвестори тікають, а інвестиції міліють як в засуху річки в степу. Це розуміють Західні уряди і МВФ, які, по суті, припинили кредитування Києва. Володимир Зеленський думає, що проблема у Віталію Кличку, з яким регулярно зустрічаються посли ЄС та високопоставлені держдепівці, бо він, єдиний, реально може кинути йому виклик у 2024 році. Як політик з найбільшою довірою серед українських виборців. Проте, всі можливі та неможливі відповіді в самому Володимиру Зеленському. Його здатності діяти ефективно, прозоро і в межах правил. Найголовніше – конституційних. Наш лідер чомусь, розлого і найбільше розповідаючи про свято Незалежності, особливо не акцентував увагу на розбудові української держави з опорою на конституційний порядок і необхідність розвитку політичної системи та модернізації системи влади.

Найгострішою проблемою була, без сумніву, війна з Росією і окупація нею національних територій. Можливо тут можна і пожаліти українського президента. Бо йому дісталась отруєна Мінськими угодами спадщина П`ятого – Петра Порошенка. Якщо включити наукову абстракцію прослуховуючи плівки від Бігуса, то очевидно, що Москва цілком здатна була укласти угоду з президентом, якого обрали в умовах конституційної невизначеності переходу влади. Точніше, без усунення президента Януковича від виконання ним обов`язків. Можна припустити, що в обмін на свою легітимність Порошенко змушений був піти на принципово невигідні умови запропоновані Путіним в Нормандії: викинути американців з переговорного процесу в Женеві і вивести, таким чином, Росію із прямого воєнного конфлікту з Україною, створивши ілюзію в ній громадянської війни. Мінські угоди прикриті «нормандцями» Меркель та Олландом мали цей факт гібридно закріпити. Разом із резолюцією Радбезу ООН зініційованою Росією за згодою Києва. На стадіоні, коли Володимир Зеленський оголосив про вирок Петру Порошенку, все це було відомо. І владу, як і всі обтяження близькі до катастрофи, новий лідер добровільно взяв на себе. Складається враження, що у Володимира Олександровича вже є розуміння геополітичної катастрофи, в якій опинилася Україна, але ще немає, не тільки дорожньої карти, але і якогось переконання як з неї виходити.

Спробуємо це оцінити більш точно. Президент заявив, що мир на Донбасі на 99% залежить від Кремля. Отже, Зеленський визнав, що домовитись з Росією про мир неможливо. Це розсудлива і твереза думка. Росії потрібен не мир на Донбасі, а контроль над Україною. Від бойових дій на невизначений час по лінії розмежування на території України, аж до розпаду української держави. Один відсоток Володимир Зеленський відніс до прогнозу замороження конфлікту. Виглядає це лише як певна форма без змісту. Заморозити конфлікт на Донбасі Київ не зможе, якщо цього не захоче Росія. Їй точно це не потрібно, а в України на це немає ніяких ресурсів.

Президент Зеленський сміливо кидає виклик Володимиру Путіну, який немає жодної перспективи, оскільки за ним нічого крім закликів до справедливості та миру не стоїть. Путін бачить Росію, як історичну територію кінця 18 століття із слов`янським російськомовним населенням, об`єднаного православ`я. Це Україна в більшій частині. Про це він прямо говорив Бушу на Бухарестському саміті в 2008 р. Це і є головною геополітичною доктриною Володимира Путіна від якої він ніколи, поки буде президентом, не відступить, і яку буде безкінечно розвивати. Разом з Генеральним штабом. Протилежно їй українська геополітична доктрина – ЄС і НАТО. Ведучи досить мирну дискусію із президентом Путіним, Володимир Зеленський не висунув на зустріч його панслов`янській інтервенції та придушенню українського суверенітету доктрину української європейськості та атлантичної єдності. Це дало би неабиякий шанс отримати позитивну реакцію євроатлантичних інститутів та їх лідерів, велику пресу й активну позицію євро-американських еліт. Але найбільшою та найскладнішою системною проблемою є те, що Владімір Путін виступає з націоналістичних, імпершовіністичних позицій стосовно України. Як й інших країн колишнього СРСР, які не стали членами ЄС. Це дозволяє йому підтримувати надзвичайно високий та стабільний рівень внутрішньої мобілізаційної готовності російського народу, підтримувати політику експансії свого лідера та його протидії Західному порядку. Президент Зеленський немає чітко визначеного ідейного, ціннісного спрямування. Його цивілізаційний протокол зорієнтований виключно на інженерну, індустріальну систему прийняття рішень, направлених на вирішення точкових, або технологічних завдань створення системи управління з центром у президента. Для цього й використовується найбільш і прямо підпорядкований йому інститут РНБО. Але це може бути тільки короткочасним трендом, який може зламати ситуацію, але немає жодного потенціалу розвитку. Для відновлення дієздатності української держави та її виживання в сучасних умовах глобальної невизначеності, найбільш пріоритетне значення має ціннісна стратегія. Побудована на спільних, однакових, скоріше єдиних, взаємних, найбільш запитуваних ідейних і гуманістичних поглядах українців. Це єдина можливість мати антидот від руського міра і його пропаганди, мускульну силу для розбудови сучасної модерної України, згуртованість і мобілізаційну єдність відстоювати незалежність. Потрібен лідер, поводир. Володимиру Зеленському варто оцінити свою готовність саме до цієї місії. Вона й буде визначальною при формуванні політичної повістки в майбутньому періоді. Ще задовго до чергових виборів президента.

Президент на прес-конференції виглядав досить щирим і відкритим. Дещо самовпевненим, але й рішучим. Головне питання на яке в нас немає відповіді, ми бачили перед собою нового політичного лідера не системного, але новатора чи професійного актора, який ще більше змужнів на політичній сцені.
Notice: Use of undefined constant topic1 - assumed 'topic1' in /var/www/pepsi25ukr35289/data/www/gavrysh.org.ua/topic_article_ua.php on line 4