Степан Гавриш
в інтернет-просторі:

Женевське танго
09.06.2021
Джозеф Робінетт Байден-молодший несподівано запросив до геополітичного танго Владіміра Путіна. Краще би на бойовий гопак. І впевнено збирається вести в цьому гібридному кандомбе. Путін, аби не займати підозріле місце дами, довго комизився і не висловлював згоди. Він вже танцював з Клінтоном, Бушем-молодшим й Обамою типу, ковбоями. І впевнений, що вів саме він, бо, поглинуті музикою, наївні американські президенти весь час гіпнотично перезавантажували відносини з Росією, підписуючи для цього розлогі комюніке. Про спільне рожеве майбутнє. Від Лісабона до Владивостока. І дальше. Тому ВВП хоче спільної заяви із Байденом. Над нею вперто працюють з обох сторін. У глибоко секретному режимі. Як мінімум, це вирівняє танець і розв`яже Путіну руки змінити ритм. На більш знайомі йому мазурку чи польку. Музику євро-концерту, в якому він, час від часу, диригує. Бо вальс із очільницею МЗС Австрії Каріною Кнайсель, нині одну з директорів «Роснефти» разом із канцлером Шрьодером, привів до її вербовки. Як із Лукашенком. На президентській яхті. Коли останній європейський диктатор, ледве не на одній нозі, стрибав навколо російського царя, який повільно рухався у власному ритмі. На лявониху це також не котить.

Президент США спонтанно і сенсаційно запропонував президенту Росії двосторонній саміт. Так думають начитані романтики, філантропи і модні всезнаючі експерти західних університетів. У Джо Байдена, як і у Кеннеді проти Хрущова, просто не було вибору. Путін не тільки стрімко наростив загрозу непередбачуваної воєнної ескалації в центрі Європи, з Україною, але й демонстративно перевів у режим високої бойової готовності майже всі мобільні та стратегічні ядерні сили. Час перед Апокаліпсисом. І невідомо, які він дав команди своїм атомним підводним човнам, що несуть нескінченне бойове ядерне чергування. Навколо США та їх союзників. Назвавши Путіна вбивцею, Джо Байден несподівано послав «голуба миру» до нього. З природного страху не перевіряти це в практиці. Давши при цьому дуже важливий шанс й Україні. Змінити оборону стратегію в умовах скоріше неминучої, ніж можливої, чергової воєнної агресії. Ідеальний спосіб тиску на Захід, який ніколи не наважиться навіть на пряму воєнну допомогу українцям.

Президент Байден розуміє, що Росія постійно, нарощуючи інструменти, здійснює ворожі атаки на США. І весь Західний альянс, розколюючи і дестабілізуючи його, проводячи прямі військові диверсії офіцерами ГРУ та кібер-військами на території країн НАТО. Грізний оборонний воєнно-політичний західний блок ні разу так і не наважився відкрити ст.5 Вашингтонського договору і вдарити у відповідь, вважаючи такі дії Москви недостатньо релевантними. Хоча і безкінечно «повторюваними». Більше того, президент Байден зробив вигляд, що останні кібератаки російських хакерів на Колоніальний продуктопровід, головного виробника американського м`яса і ще сто кібервимагательств з російським слідом ніби й не мають характеру катастрофи для США. Як і небезпечні атаки кремлівських хакерів на Євросоюзників і, навіть, на поліцію Голландії щодо російських воєнних, які здійснили акт тероризму, збивши ракетою збройних сил РФ Малайзійський «Боїнг» рейсу МН-17. Критикуючи президента Трампа за ізоляціонізм і відмову від захисту спільних цінностей та суверенітету союзників разом з партнерами Америки, президент Байден відкрито дозволив Кремлю добудувати «Північний потік 2». В обмін на лояльність німецьких канцлерів Шрьодер-Меркель, якими керує Путін. У шкоду Україні, Польщі, країнам Балтії. Відмовившись, навіть, посилати американські фрегати у Чорне море, аби не дратувати Владіміра Владіміровича, який вже контролює Чорне і Азовське моря, нарощуючи там воєнну армаду.

Путін чудово розуміє цю слабкість і заявляє про право «червоних ліній». На власний розсуд. Тобто, на новий світовий порядок в інтересах російської імперії: або Захід відступає і приймає право Росії на розширення силою, поглинувши Україну і Білорусь, або буде жити у фобіях. На пороховій бочці.

Це ще не все. Росія наблизилась до воєнного союзу з Китаєм, продаючи йому для копіювання найбільш передову воєнну техніку. Тому не виключено, що її ядерні підводні човни будуть спільно із китайськими авіаносцями патрулювати Південно-Китайське море через яке відбувається 60% світової морської торгівлі на 5 трлн. $ США. А може й в Арктиці, яку Росія розглядає як власну територію.

Вашингтон, звичайно розуміє, що Захід своїми руками створив, і продовжує збільшувати його потенціал. Монстра на бензоколонці. Щедро оплачуючи йому у Фонд Національного Статку сотні мільярдів доларів за енергоресурси від яких Москва хоче відмовитись. В піку США. На користь Євро, єни і юаню. Не зважаючи на те, що останній може й «впасти». Якщо питання штучного створення COVID-19 в лабораторії китайського Уханю буде включено в повістку кризи геополітики. Масові позови жертв пандемії і звинувачення у спробі розробити біозброю можуть обвалити фінекономіку і політичну систему Китаю, які виглядають непорушними.

Для танго із Владіміром Путіним Джо Байден змушений буде одягнути маску. На манер Венеційської – баути. Аби діяти більш вільно, розкуто і жорстко. Як він і заявляв у своїй колонці The Washington Post. Проте, проблема в повній невизначеності стратегії Вашингтона щодо мети і відсутності зрозумілої, чіткої повістки для саміту з Путіним.

Ультиматум, обмін, компроміс? Де межа, яку президент Байден ніколи не перейде і яка глибина компромісу для президента Путіна? Останній, на старті, має серйозні переваги і широкий дипломатичний маневр. Він приймає будь-які рішення один. Як справжній цар. Бояри можуть тільки підтримати та «усердно» виконувати. У Байдена руки зв`язані. 75% демократів і 95% республіканців в Конгресі проти покращення, перезавантаження стратегічної співпраці із Росією. Не все просто із Західними союзниками. Якщо німці і французи готові до максимальної лібералізації взаємовідносин з Москвою, то Брюссель, поляки балтійці, чехи, румуни, разом із британцями, – категорично проти. Ця стратегія розколу розроблена Кремлем і посилена консервативним ізоляціонізмом, недалекоглядністю Дональда Трампа. Він просинається знову.

Президенту Байдену однозначно потрібно зробити два взаємопротилежні кроки: відновити єдність, спільну політико-воєнну спроможність Заходу-НАТО. На основі ліберальної демократії, пріоритету національних суверенітетів над геополітикою (Україна, Грузія, Молдова, Білорусь), всебічного захисту прав, свобод і рівності громадян перед державою (Навальний, Лукашенко-Протасевич, заборона участі у виборах усіх рівнів росіянам, які мають відношення до «іноагентів», «екстремістів» та інших незгодних з офіційною політикою). До того ж, Росія грає виключно негативну, руйнівну роль у глобальному розрізі безпеки. Жодних, жодних способів, окрім прямих, по зростаючій, санкцій проти Владіміра Путіна і його оточення це якось змінити, немає. Останній бачить міжнародні відносини, як безкінечно повторювані спецоперації в грі з нульовою сумою – переможець отримує все. Сам факт ініційованого Байденом саміту динамічно посилить позицію і політку Путіна і може принести ще більше непередбачуваності в глобальну повістку. Світ, без перебільшення, став «на вуха». Путін не може програти. Він повторює, що прориву не чекає, а м`яч на стороні його візаві. За все відповідає Джо Байден. Якщо той помилиться, допустить «слабину», у Вашингтон він повернеться «кульгавим». Під акомпанемент нещадної критики Трампа, з республіканцями, який вже розпочав електоральну компанію.

З іншого боку – важка, наростаюча глобальна експансія Росії. Проти Заходу. Їй вдалося зробити в ньому глибокі тріщини, що межують з розколом. Не без Вашингтону, який з капітаном Трампом несподівано пішов у автономне плавання. Без мапи і визначеного маршруту. За цей час Німеччина (завдяки Шрьодеру), Франція і Угорщина перетворились в партнерів-лобістів Росії, в її послідовних союзників. Це підірвало єдність Брюсселя і національних столиць ЄС, посилило політичну кризу всередині Євроунії та послабило до мінімуму стримуючу спроможність НАТО, його керованість. Як показали події інтенсивного нарощування воєнних сил Росії на західних кордонах і навколо України. Кремль також посилив стратегію тиску на більшість країн ЄС. Корупцією труби «Газпрому», дестабілізацією диверсіями збройних складів у Чехії, Болгарії і Сербії. Російські спецслужби досить вільно почувають себе в Європі. Їхня основна стратегія, під прикриттям дипмісій, - вербовка і підкуп високопосадовців в ЄС. Голова розвідки ФРН (Відомство по охороні Конституції Німеччини) Томас Хальденванг прямо звинуватив Росію в тотальному «шпигунстві часу холодної війни і постійних спробах встановити контроль над політичними особами, які приймають рішення. Тому, Велика Британія, яка зараз головує в G-7, наполягає на більш рішучому й жорсткому колективному механізмові стримування Росії. Жозеп Борель, принижений Лавровим у Москві у відповідь на дружній візит, має подати доповідь про відносини з Росією. На червневий Саміт ЄС. Це буде третя спроба домовитись про стримування Росії. Тепер за участі Байдена. Як кажуть, суперважлива і результативна». 11-13 червня в курортному містечку Англії Карбіс-Бей Атлантичного півострова Корнуолл він спробує зміцнити G-7. За тим – Брюссель, саміт НАТО і непроста дискусія з лідерами ЄС. Буде спільна заява колективного Заходу, включаючи якусь стратегічну лінію по Росії і Китаю.

Зеленський правий. Київ могли, без втрати навіть одного пазла нової геополітичної гри, запросити на будь-який з цих заходів. Показати червону лінію Путіну перед танго в Женеві. Як це зробив Генсек НАТО Столтенберг (Welt am Sonntag) щодо «зростаючої залежності Білорусії від Росії» Марія Захарова негайно дала йому ляпаса: «НАТО не хоче допустити взаємовигідної інтеграції Росії та Білорусі». Аншлюс сусіди України вже неминучий. Якщо Захід і червоно-біла опозиція не переселять «бацьку» в Ростов-на-Дону. До Федоровича.

Таким чином, президент США буде змушений в Женеві виступати перед Путіним як уповноважений лідер Заходу. І від його імені. Тоді це більше ніж двосторонній Саміт. Росія може отримати шанс на глобальне перезавантаження. Або глобальний конфлікт із колективним Заходом. Проте, палива, тобто ідей і механізмів, ані для першого, ані для другого немає, не існує. Тому, буде чергова невизначеність, загорнута в розчинні політтехнології, відкладальну дипломатію і виправдання невиправдовуваного.

Хоча, поведінка Байдена - суцільна загадка. Або настільки складна гра, що в ній незрозуміло, який може бути ендшпіль. Дебют обидві сторони вже розіграли. Підігруючи Байдену на Пітерському міжнародному економічному форумі, без іноземних інвесторів із центральним стендом Генпрокуратури РФ, як символу Кремля, Владімір Путін назвав теми для розмови із своїм візаві: стратегічна стабільність і роззброєння, гарячі точки і врегулювання конфліктів, пандемія коронавірусу і «екологічна тематика», бо «відносини двох країн стали заручниками внутрішньої політики США. Сподіваюсь, що це колись закінчиться». Джо Байден через The Washington Post назвав тільки дві спільні теми, які озвучив Путін: стратегічна стабільність і контроль над озброєнням. Вони й будуть основними. І тут варто чекати якихось позитивних результатів. Наприклад, спільної заяви. Цього для Владіміра Владіміровича цілком достатньо. Інші теми президента США неприйнятні для Путіна: прав людини, читай - Навального, «європейської безпеки, починаючи з агресії в Україні». Тобто анексії Криму і окупації Донбасу. Байден може вимагати навіть виконання умов Будапештського договору або заявити про його підтримку та скликати саміт у зв`язку із його порушенням Росією. Інші теми: боротьба з пандемією COVID-19, кліматичною кризою і «шкідливими діями влад Китаю і Росії» буде розмовою між союзниками. Захід має вижити і стати сильнішим, посміхаючись, торгуючи, просуваючи демократію. Подальше від війни.

Президент Байден самовпевнено вважає, що «союзники єдині в протистоянні із Росією». Може в тому, що він підігрує їм заявами: «що я не шукаю конфлікту з Росією і прагну передбачуваних та стабільних відносин». Одночасно й відмовляючись від такого миролюбства: «ми готові притягати Москву до відповідальності за зловмисні дії».

Тому Путін, Лавров і Пєсков ніяких проривів не планують від такої великої кількості конфронтаційних, «субстантних питань».

У Джо Байдена і союзників немає жодної відповіді, зваженої стратегії на «червоні лінії» Путіна. Україну, Молдову, Білорусь і Грузію. Їх суверенітет і право на власну державність. Саме по них й проходять червоні лінії Путіна. Разом із правом на політичну диктатуру і електоральне кріпацтво.

У президента Зеленського мало шансів на рішучу підтримку колективного Заходу. Він, як не дивно, чи не єдина можливість не допустити використання України як розмінної карти, що вже використала не один раз Німеччина, і, одночасно, проросійського олігархічного реваншу. Два його фронти, зовнішній і внутрішній, набирають енергії. Можливо й руйнівної. Зупинитись вже неможливо. Навіть пауза зродить хаос і персональну кризу глави держави.

Під тиском Конгресу, самого Зеленського і парадоксу Женеви відбулась коротка розмова між ним і Байденом. Від неї на Банковій хотіли надто багато, про що свідчить київське комюніке. Воно роздратувало Держдеп. Київ хотів, як ніколи, підтримки в опорі на Захід. Особливо НАТО. Бо після розмови із Зеленським Байден довго розмовляв в Овальному кабінеті з його Генсеком. Поки не сталося. Байден витримує мирну і всепрощаючу паузу у відносинах з Путіним. Можливо майбутня липнева зустріч (ще не пізно) американського і українського президентів нарешті зробить Київ воєнним союзником США, разом із підписаним оборонним договором? Це буде чи не єдиним шансом зберегти суверенну державність українців.

Не зупинятись. Законодавство про олігархів – унікальний шанс не тільки для України. Після Ніколо Макіявеллі знову треба розділяти владу. Тепер вже від олігархів, які одночасно й ефективно використовують державу та її інститути для егоїстичного збагачення.

Потрібна принципово нова судова реформа. Разом із юстицією і стратегією правоохоронних органів. Із спецслужбами. Саме цих двох сферах формується тотальна корупція, яка перетворилась на цілком легітимного гравця в національній політекономічній системі. Найбільше, потрібна нова стратегія ринку, фіскальної політики і грошей. Їх має бути багато, без обмежень, згубного бюрократично-корупційного контролю, якщо вони працюють на ліберальному внутрішньому ринку. Треба перетворити Україну на фінансовий хаб. Попри «воплі і соплі» кураторів та експертів.

І найголовніше, дистанціюватись від ОРДЛО, «прокурори» якого допитують(?) Протасевича в тюрмі КДБ Білорусі з приводу «вбивства мирних громадян України(?). Врешті, застосувавши масштабні санкції у зв`язку з цим фактом до великого списку бойовиків. Варто терміново прийняти закони про визнання «ЛНР і ДНР» терористичними утвореннями і про колабораціонізм. До переговорів залучити третю країну. Як посередника. Наприклад, Індію яка все добре знає про воюючий сепаратизм. Поки не пізно. Більше 1 мільйона жителів, все ще українського Донбасу, з російськими паспортами і громадянством скоро будуть обирати і обиратись в російські представницькі органи. Це і є формою цілком «легітимної анексії» аналогічної «референдуму в Криму». Наступний крок – російські миротворці на лінії розмежування посередині України. Обстріли з їхньої сторони – дії неконтрольованих комбатантів, відповідь з української – казус белі.
Notice: Use of undefined constant topic1 - assumed 'topic1' in /var/www/pepsi25ukr35289/data/www/gavrysh.org.ua/topic_article_ua.php on line 4