Степан Гавриш
в інтернет-просторі:

Політичне верховенство сили
23.02.2012

В природі є красивий жук – рогач, звуть оленем – бо рогами схожий…
Як він летить, то фізикам – хоч плач, бо за законом – літати він не може.
Не високо красивий жук летить, надкрильцями махнувши на закони,
Летить над нещасливими людьми, яких поки що сорок п’ять мільйонів.
Заможновладці ж, ті, що піднялись не по-людськи, а дехто й незаконно,
Літають так, що викликають злість і пишуть нам, як плазунам закони.
А скільки ж неба в Україні є: і ввись, і вшир – далеко до кордону…
Про щастя мріє кожен про своє, на жаль, що всупереч існуючим законам.

Володимир Секач, Великий Бурлук, Харківщина

Глобальні зміни світопорядку продовжують лякати. Однаково – геніїв і обивателів.

Героєм 2011 року став не творець, а протестувальник. Стабільність девальвує разом із грошима. Економічний хаос і інфляція довели до асфіксії світові біржі.

Політики ліберального світу розгублені. Їх дискусії за розширення Заходу і, одночасно, укріплення національних суверенітетів формують нові протиріччя. Це загрожує кризою спільних цінностей. Тому вони приречені піти вслід за Берлусконі і Попандреу.

Лідери автократій зрозуміли, що настає їх час. В Каннах, для демонстрації повного провалу Саміту G-20, вони запропонували важко хворій Європі підтримку в обмін на легітимність їх політичної практики управління.

Гроші в обмін на визнання сили як перевіреного інструменту розвитку розгубленого Заходу. Це найменше зло, яке може прийняти світ демократій. В минулому його рятували би танками, гарматами і легіонами невинних смертників.

Назрів бунт проти лібералізму. Глобальна капіталістична система постійно відступає перед незатухаючою хвилею, виверженої вулканом фінансово-економічної кризи 2008 року. Зіткнувшись з нею, паралізованою і безсилою виявилась демократія.

Паніка, що викликана економією споживання і бюджетних обмежень повернула погляди політиків і інтелектуалів в сторону сили. Тільки тому, що найбільше зростання в попередні роки було саме в цих авторитарних системах!?

Політолог і президент Eurasia Group Ієн Бреммер стверджує, що Владімір Путін є наймогутнішою людиною в світі, бо спроможний миттєво змінити напрямок руху своєї країни.

Джонатан Фрідленд, що правителі Китаю можуть миттєво змінювати бюджетні пріоритети країни, приймати рішення про витрачання трильйонів на стимулювання економіки одним розчерком пера!

Ця сила перевершує могутність минулих деспотій. Вона не дуже зважає на свободи, верховенство права, що є основою демократій. Ця історична аномалія не знаходить пояснень.

Цінності, що були будівничим матеріалом Заходу раптом опинились в приниженні. Більше того, цю єдину і історичну перевагу Заходу Марк Леонард, голова Європейської ради з міжнародних відносин, чомусь називає "карою демократій".

Паніка, коли Греція запустила процес боргової кризи ЄС, наклалася на відчуття роз’єднаності Заходу, відсутності нових ідей для мобілізацій дій і ресурсів.

Імперія зла – Радянський Союз – здана в архів. Переключення глобальної кризи на війну із Іраном поки що неможливе.

Небезпека зовнішньої експансії переоціненого Китаю і великодержавної імперської амбіції Росії має скоріше філософський характер.

Китайська економіка, при падінні попиту на Заході, на порозі складної рецесії в умовах гібридного (між соціалізмом і капіталізмом) ринку і слабкості внутрішнього споживання. Плюс неконтрольоване по суті накачування економіки грошима, що нарощує боргову кризу центрального і регіональних урядів.

"Сировинне прокляття" Росії, фінансові активи в доларах і євро, перспектива реальної втрати Далекого Сходу і навіть Сибіру, роблять її, попри антизахідну виборчу риторику, повністю залежною від розвитку кризи Заходу.

Країни, що розвиваються, вочевидь, не володіють достатніми ресурсами, не здатні виступити локомотивом подолання глобальної кризи і забезпечити прогрес світу. Між ними і Заходом – нездоланна прірва. В якості життя і реальному володінню свободами в умовах верховенства права.

Невпинне зростання ВВП в них абсолютно не відображає добробут суспільства. 400 найбагатших американців мають 1,4 трильйона доларів, що становить річний ВВП Індії.

Подолати цей безлад може тільки Захід. Хоча би тому, що він його і створив.

Важливо зрозуміти, що головним є не просто відновлення дієздатності глобальних ринків і довіри до грошей. А знаходження компромісу по управлінню світом і створенням принципово нової архітектури його нового порядку.

Без ескалації сили, але із надійними системами стримувань і противаг та домінуванням над нею свобод і верховенства права.

Поки що це неможливо. Традиційна політика сили має всі підстави для поширення. Якщо вибори правителів Росії і Китаю в цьому плані нічого не змінюють, то перезавантаження політичних еліт в США і ЄС має принципове значення.

Політична і економічна системи США збудовані таки чином, що внутрішня стабільність нерозривно пов’язана із їх домінуванням у світі. Саме згортання цієї функції породило кризу, що запустила глобальну рецесію.

Прогноз ускладнює вражаючий конфлікт двох правлячих американських еліт – демократів і республіканців.

Але головна відповідь по іншу від США сторону Атлантики – в Європі. Тут примарою постає сценарій Освальда Шпенглера, змальований в його "Занепаді Європи".

У всякому разі лідер євроскептиків Вацлав Клаус заявляє, що "Європа не буде "тяговою конячкою" економічного пожвавлення і зростання в світі", а "просування гасла: "Чим більше Європи, тим краще" говорить про те, що протилежне твердження може бути вірним".

Проте 92 річний єврооптиміст Гельмут Шмідт у той же час різко критикує тих "хто вважає свою націю важливішою за спільну Європу". До того ж Європейська криза постійно підживлюється не тільки "яструбами суверенітету", але й інтелектуальною аристократією з двох боків.

Одним не подобається ідея США про гегемонію відкритого ринку, а "Клубу пиття чаю" – сама Європа і взагалі ідея соціальної держави в стилі Євросоюзу.

Але тоді мова вже йде про занепад Заходу, як сили еволюції. Тільки його єдність дасть необхідну і ефективну мобілізацію. Кодекс імперативної системи цінностей, свободи, демократії, благополуччя, справедливості, терпимості, верховенства права залишається могутньою енергією для ослабленого двигуна розвитку.

Існування Заходу, ідеї Заходу, віра в Захід століттями живлять світ і сформували своєрідний тренд оптимізму на прогрес цивілізації. Захід мусить усвідомити, що глобальна фінансово-економічна криза не веде до руїн, а є плацдармом для нової епохи, викликом для творчості і креативної модернізації.

Україна поважає економічні успіхи індустрій, що розвиваються. Але вони пов'язані виключно із імпортом західних технологій розвитку, накладених на великі запаси власних природних ресурсів, дешеву робочу силу і авторитарні уряди, які не балансують між силою і демократією.

Рано чи пізно несподівані революції або важкі автономні кризи тут неминучі. Саме це і призвело народи Магрибу до Арабської весни. Вони на невизначений час скасували "зіткнення цивілізацій" за Хантінгтоном. В цьому ми зобов’язані Європі. Перш за все її демократичній ліберальній харизмі.

Остання, якщо і страждає від надмірної бюрократизації загальноєвропейського правління Брюсселя, залишається колискою надії на прорив в майбутнє. В Європейській унії, попри проблему Греції і кризу євро, немає помітних ознак занепаду і розпаду.

Її створення і існування, за влучним висловом Роджера Коена, "дорівнює написанню Конституції США, як акту творчого генія".

Головним чином, завдяки пріоритету спільних і неподільних цінностей над ринковим егоїзмом, перевазі плюралізму і верховенства права над силою автократій чи олігархократій.

Захід обов’язково переможе в еволюційному стіпльчезі сучасної еволюції. Якщо при цьому міст через Атлантику не будуть руйнувати скептики і націоналісти.

Тому то й Україна друга, вслід за Грецією, по чутливості сприйняття для Заходу. Вона його стратегічний ресурс. Як стверджує колишній яструб, а нинішній геополітичний вегетаріанець Бжезинський, який все ще пропонує комбінування сили з принципами, для переведення на орбіту Заходу Росії.

На відміну від древньої колиски західної цивілізації, що випробовує Унію на міцність, спадкоємці древніх Антів не здатні спричинити кризу імунних європейських цінностей. Бо вони за двадцять років не оволоділи ними і не стали європейцями по суті.

Може просто не розуміємо, що з цим робити і гребемо проти все далі вищих хвиль збуреного кризою світу, розвиваючись між двома його центрами тяжіння: плюралістичним Заходом і автократичною Євразією.

Спроба зіграти з ними в карти самим позірним чином провалилась. Ідентифікація із Європою вимагала беззастережної імплементації в ментальну свідомість національної влади західного традиціоналізму і системи його цінностей.

Це виявилось набагато складніше, аніж пересадити стовбурові клітини демократії шляхом формальної гармонізації. Гегемонія сили зростаючої поряд імперії, накладеної на внутрішню стагнацію і депопуляцію, лякають непередбачуваністю і ізоляцією "назавжди" від Заходу.

Почався рух по колу між західною і "керованою" демократіями та взірцем Венесуели Уго Чавеса. Це наклалося на час феномену масового політичного пробудження. Вирватись з нього без переосмислення стратегії розвитку і повного перезапуску політичної системи неможливо.

Демократизація і модернізація несумісні із авторитаризмом, сімейно-клановими режимами влади. Потрібно глибинне перезавантаження всіх систем функціонування держави як невід’ємної частини Західної цивілізації.

Але, здолати дефіцит демократії, відмовившись від домінування політичної сили в угоду верховенства права, і подолати за де Токвілем "деспотизм невігластва" не вдається. Тому стають неможливими демократичний плюралізм, вільна конкуренція, реальні свободи, системи стримувань і противаг, а головне – дійсний розподіл влад.

Врешті решт все це підриває легітимність влади і нарощує протестні акції в суспільстві та революційні очікування. Неминучі нестабільність і зовнішньополітична багатовекторність. Закон перестає бути для всіх рівним мірилом, а має адресний характер: друзям і ворогам.

Сучасні лідери не відступають перед спокусою здійснювати владу за допомогою права, а не верховенства права. В цьому випадку, за свідченням сучасного китайського правника Лі Шугуаня, закон служить просто засобом, яким влада "здійснює гноблення схожим на законність чином".

Відданість верховенству права є загальноприйнятою у світі демократій мірою легітимності влади і виключним політичним ідеалом. Це невід’ємна складова державної політики.

Публічна влада має прогнозовано дотримуватись демократичних принципів діяльності всіх без виключення суб’єктів владних повноважень та конституційного самообмеження. Це обумовлено конституційно-правовою природою їх компетенції і відповідальності перед виборцями.

Маніпуляції і зловживання цими принципами делегітимизують політичну владу і принижують демократію. Спроба формально забезпечити і захистити легітимність влади практикою рішень Конституційного Суду, включаючи скасування чинної Конституції і встановлення формальним судженням іншої, прикінцево паралізувати процес імплементації верховенства права.

Вже очевидна небезпека його переродження у верховенство суддів і прокурорів та в інструмент політичного управління. Україна впритул наближається до правових імперативів імператора Юстиніана.

В Corpus Iuris Civilis він не залишив альтернативи демократії: "Що бажає государ – то має силу закону" і "Государ законами не пов'язаний". До того ж, не забудемо, що влада завжди одночасно є єдиним джерелом закону, який і виконує.

Тому принциповим є незалежність судової (ГІЛКИ) влади від виконавчої і законодавчої. Це найбільш важливий елемент верховенства закону. Безпристрасний, незалежний і компетентний суд є єдиним при правлінні політичної більшості балансом суспільних інтересів, ідеальною машиною стримувань і противаг в інституційній конкуренції влади і політичної бюрократії.

Оскільки його рішення, що вступили в законну силу, мають силу самого закону.

Будь-які способи політичного управління незалежністю суддів прирікають на встановлення режиму політичного правосуддя, відкидають верховенство права і формують суддівську сервільність.

Це пік конфлікту Заходу із Україною. Його пусковим механізмом стали арешти і переслідування членів попереднього уряду, які оголосили себе опозицією.

Зовсім не варто сподіватись, що звільнення Тимошенко від кримінальної відповідальності може вернути владі легітимність. Не принесе очікуваного успіху і прийняття нової редакції КПК, яка залишає в собі загрозливу для неупередженого правосуддя радянську спадщину і той же обвинувальний процес.

Потрібні системні, вертикально збалансовані реформи по відновленню демократичної дієздатності політичної системи і відновленню публічної легітимності рішень державної влади.

Політичне верховенство сили тільки загострює протиріччя, але не вирішує їх. В умовах швидких глобальних перемін перепусткою в новий світопорядок може стати тільки не менш динамічний прогрес нації і народів, які розширюють базу демократії в умовах верховенств права і модернізації лібералізму.

Інакше станемо свідками тривалої, гострої боротьби між авторитарними елітами і мобілізованими в кіберпросторі народними масами.

При цьому варто пам’ятати, що демократія і верховенство права явища асиметричні. Верховенство права може існувати і без демократії, але демократія завжди неминуче вимагає верховенства права.

Закритість, кланово-корпоративна зверхність влади, монополія на управління державою – майже непереборна сила. Тому момент революції завжди співпадає із масовою відмовою підпорядковуватись силі влади.

Істинна сила в суспільному компромісу, який породжує єдиний ресурс успіху розвитку – довіру, солідарність і самоініціативу населення.

Все складно, як і написане. Але світ буде ще складнішим.

Степан Гавриш, для УП