Степан Гавриш
в интернет-пространстве:

Степан Гавриш: сувора правда про церковний форпост імперії
25.02.2019
Президент Порошенко зробив майже неймовірне – зруйнував тривалу й історичну монополію Москви на глобальну православну місію, Третій Рим, домінацію в хворому протиріччями і непрощеними конфліктами православному світі. На цьому наголошує у статті «Між Богом і гріхом» Степан Гавриш, директор «Інституту політичної кризи».

На думку аналітика, «асиметрична відповідь на гібридну війну РПЦ на чолі з патріархом Кирилом стала чи не рівним до «зелених чоловічків», фабрик тролів і кіберагресій елементом. Зброєю. Де містичний страх за гріх зрадництва, відступництва тісно переплетений з політикою «Русского міра», «братніх народів», спільної хрещенської купелі і єдиної долі. Аби не було сумніву, що московська церква взяла меч і є важливою частиною російської воєнної машини, 18 грудня 2018 року патріарх Кирило взяв участь у колегії Міністерства оборони із В.Путіним. Його церква не тільки освячує ядерні ракети, але й підтримала анексію Криму та війну на Донбасі. Вона неприродно і жорстоко зрощена із російською державою, її імперською політикою, знаходячись з нею у взаємовигідному союзі».

Тим не менше, констатує Гавриш, «церковний форпост Москви» поки-що стоїть непохитно. Немає ані масового переходу в ПЦУ московських парафій, священництва, монастирів і, головне, архієреїв».

Зазначаючи, що «УПЦ МП наймогутніша і наймасовіша, абсолютно проросійська організація в Україні», він нагадує, що Російська православна церква в Україні має біля 10-12 мільйонів вірян (19.1% за даними центру Разумкова за 2018 р.), 12348 парафій з 53 єпархіями, 83 єпископами та 10963 священниками і 3632 ченцями у 219 монастирях, 28 братств і 19 навчальних закладів з двома академіями і університетом, що сукупно мають 137 періодичних видань.«При цьому, – переконаний Гавриш, -УПЦ МП дає собі звіт, що Росія Путіна поставила перед собою мету зупинити незалежний, суверенний розвиток України. Якщо не вдасться ліквідувати її, як самостійну державу, анексією, воєнними анклавами із війною низької інтенсивності, нав’язаною федералізацією, як способом внутрішнього розколу і історичного протистояння. Невипадково Путін особисто привітав Онуфрія, саме в час збройної анексії Криму Росією, з обранням його предстоятелем УПЦ МП, побажавши йому «успехов в многотрудном и ответственномслужении во благо УПЦ и всей полноты Русской православной церкви». Мовчання глави УПЦ МП, Синоду можна оцінити як певну форму підтримки воєнного тероризму і піратства сусідньої імперії. Це ідейна і моральна близькість. Ще у листопаді 2008 року, готуючись очолити українську православну кафедру, Онуфрій заявив, що Голодомор 30-х років український народ заслужив сам: «Голодомор – это было вразумление, усмирение со стороны Господа нашей гордыни». Це логіка Кремля. Важко собі уявити, що він міг би так сказати й про Холокост».

Тож, переконаний експерт, боротьба за помісну автокефальну церкву після проголошення ПЦУ «реально тільки розпочинається. І ми не знаємо, які компроміси, якщо поглянути на Мінські угоди, новообраний президент Порошенко готовий буде підписати з Кремлем і РПЦ». Він підкреслює, що «розбудова української державності нерозривно пов’язана з ідеєю створення Української церкви. Вона найбільше поєднує нинішню державу із тривалою історією етногенезу українців, їх визвольних змагань за незалежність. Аж до доби Русі. Одночасно на це претендує Москва і готова до смертельного бою за привласнену історичну пам’ять. Її імперському, шовіністичному тиску на Україну й має протистояти національна церква. Разом із державою. Вкупі із греко-католицькою церквою, яка завжди була опорою української свободи. Відлучати в цьому процесі державу від церкви і церкву від держави неможливо. Як і обмежувати роль церкви лише культовою, місіонерською чи просвітницькою діяльністю. Треба бути реалістами і не жити у вічному гріху, самообмані. Це питання збереження і відновлення державності, національної безпеки й історичного виживання».