Степан Гавриш
в інтернет-просторі:

Степан Гавриш: «Однопалатний парламент завжди буде філією Адміністрації Президента»
07.06.2012

На кого працює нині діюча Конституція України, чи потрібно її міняти і взагалі – чи можливі такі зміни при існуючому парламенті – про всі ці питання читайте в інтерв’ю доктора юридичних наук, професора Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, академіка Академії правових наук України Степана Гавриша.

– Навіщо міняти Конституцію?

– Головна причина: нинішній Основний закон в редакції 1996 року був відтворений Конституційним судом позаторік незаконно. Це підриває легітимність політичного режиму, робить низькою законність влади та її дій. У майбутньому, коли до управління країною прийдуть інші політичні сили, всі або окремі рішення теперішнього режиму можуть бути визнані неконституційними і незаконними. Друга проблема: низька ступінь легітимності самої Конституції. Це турбує владу, і вона хоче внести в неї зміни легітимним шляхом.

Окрім того, Основний закон розглядають і як політтехнологію. Скажімо, Конституцію Франції 1958 року ефективно використали для утвердження президентської форми правління – на хвилі популярності де Ґолля. У нинішній Україні прийняття нової Конституції врешті­решт має привести до суспільно­правового договору.

Досвід Франції важливий нам, бо тамтешня нова Конституція модернізувала політичну систему, запустила судову, податкову та інші реформи й вивела країну з глибокої кризи після Другої світової війни та втрати Алжиру.

– Чи може бути суспільно­правовий договір без участі опозиції у Конституційній асамблеї, створеній президентом?

– Питання про суспільний договір влада не ставить, бо не розуміє, що це таке і навіщо воно їй потрібно. Вона намагається закріпити свій статус і максимально забезпечити його юридичну, а потім і політичну легітимність.

Назва Конституційна асамблея – некоректна. У традиційному розумінні така інституція має характер установчого органа з найвищим законодавчим статусом. Його завдання – підготувати та схвалити Конституцію і винести її на всенародний референдум. У нашому випадку Конституційна асамблея є лише дорадчим органом при президентові.

У Південно­Африканській Республіці 1990 року Конституційну асамблею створили з двох палат парламенту, долучили представників усіх партій, провели три раунди складних переговорів за участю іноземних спостерігачів. У підсумку вийшли на революційне рішення – ліквідацію апартеїду.

Українській владі зараз не вдасться досягнути суспільного консенсусу. Відмова опозиції брати участь у Асамблеї означатиме невисоку легітимність ухвалених нею рішень. Бо опозиційні сили мають підтримку понад половини населення. Це значить, нова Конституція не об'єднуватиме суспільство, а поглиблюватиме розкол.

– Які повноваження у Конституційної асамблеї?

– У положенні про неї записані речі, які викликають величезні запитання. Наприклад, підготовка законопроектів про внесення змін до Конституції та їх попереднє схвалення. Але ж вона не має функцій установчого органа. Отже, у державі встановлюються правила, які виходять за межі європейських традицій. Дорадчий орган при президентові не може нічого схвалювати. Так само, як і президент. Він може тільки подати законопроект до Верховної Ради. Зміни до Конституції можна вносити тільки так само, як вона була прийнята, – за участю парламентської конституційної комісії.

Влада не визначилася: ми матимемо новий Основний закон чи тільки зміни до нього. Голова асамблеї Леонід Кравчук сказав, що зміни ухвалюватимуть у два етапи. Про які етапи йдеться? Якою буде модель державного устрою? Чи це буде президентська республіка, і глава держави має намір у майбутньому очолити уряд? Чи президентсько­парламентська республіка, як у Франції, коли повноваження президента роблять його главою держави й лідером нації? Чи матимемо м'яку президентсько­парламентську модель, яка була запущена 2005 року в результаті політ­реформи? Чи, може, прийдемо до парламентсько-президентської моделі, коли президента обиратиме парламент. І чи робиться це задля 2015 року – наступних виборів глави держави?

Але в будь­якому разі для прийняття змін до Конституції потрібно понад 300 голосів у Верховній Раді. Сьогодні це неможливо. Тому мені здається, що Конституційна асамблея – це лише спосіб перечекати бурю. Влада хоче показати Заходу готовність шукати вихід із низької легітимності конституційного керування країною.

– Чи зможе функціонувати Конституція в українських реаліях, адже її порушують за кожної влади?

– Часті зміни Конституції свідчать про нестабільність не тільки політичної системи, режиму, еліт, громадянського суспільства, відсутність реальної політичної нації, а й про слабку державність. Тому нам доводиться весь час шукати відповіді на виклики часу, змінювати конституційний формат. Але зараз мова має йти не про конституційний дизайн, а про радикальні зміни. Конституція 2005 року – це поворотний момент нашої історії. Ми суттєво обмежили владу однієї людини й наказали їй стати політичним арбітром, маневруючи між конфліктами й об'єднуючи ресурси для модернізації країни. Але потім повернулися до 1996 року.

Конституційну дискусію в країні ніхто не веде. Ніхто не говорить про те, що дії органів влади, судів, прокуратури тощо не відповідають Основному закону. Суд може винести будь­яке рішення, і сказати, чому він використав такі аргументи, неможливо. Та й сам законодавець, ухвалюючи закони, не орієнтується на Конституцію. Парламент приймає рішення, виходячи з політичної доцільності та інтересів олігархічних груп, які представлені у владі. Управління державою здійснюється по типу фінансово­промислових корпорацій. Завданням Конституції має бути роз'єд­нання політики й бізнесу – щоб унеможливити політичну, економічну та інші види корупції. Тому потрібні революційніші й масштабніші рішення. Але організувати їх і очолити нинішня влада не зможе. Бо еліти, владна й опозиційна, радикально протистоять одна одній.

– Якою має бути наступна Конституція?

– Між суспільством і владою в Україні існує кардинальний конфлікт. Тому зараз важко зрозуміти, якою має бути наступна Конституція. Перед тим як говорити про Конституційну асамблею, президенту варто було б виступити з ключовими тезами. Пояснити, чому нам потрібна нова Конституція чи зміни до неї. Наприклад, що стара дистанціює владу й суспільство.

– Для нас який державний устрій був би оптимальний?

– Треба звернутися до наших національних традицій. До Конституції Пилипа Орлика XVII століття, яка була договором між гетьманом і старшиною. До Конституції 1918 року, прийнятій Центральною Радою після IV Універсалу. Треба визначитися: варто базуватися на цих документах, чи світ так змінився, що не обійтися без урахування сучасного досвіду передових країн. Варто також узгодити, яку державу хочемо збудувати – національну чи модернову, максимально вбудовану в глобалізований світ. Хтось говорить про необхідність зберегти суто національні традиції. Хтось волає про Лі Куан Ю і "сингапурське диво". Чи все­таки нам треба ґрунтуватися на досвіді сучасної Європи, де влада є непомітною, наймається виборцями для виконання певних обов'язків, громадяни мають високий рівень контролю над нею. Скажімо, посадовець, який заявив, що жінкам місце на кухні, а не у владі, має піти у відставку. До того ж європейці добре усвідомлюють, що владу треба постійно міняти, бо потрібна політична конкуренція.

Ще одна проблема державного будівни­цтва – створення системи стримувань і противаг. Як зробити так, щоб інститути влади не домінували над суспільством і не були зосереджені в одних руках? Сьогодні в Україні влада сконцентрована в одному центрі. Навіть її судова гілка підпорядкована Адміністрації президента. А парламент не веде ніяких дискусій щодо законодавчих планів. Тому не маємо жодних реформ – тільки спроби будь­яким чином утримати ситуацію.

– Мета нової Конституції?

– По­перше, перезавантаження, тобто перезаснування держави. Україна вже 20 років знаходиться в глибокій кризі. Держава була заснована важким компромісом між комуністами й націоналістами. Але цей компроміс ні до чого доб­рого не привів. Французи в аналогічній ситуації подібну угоду швидко розірвали. Вони прийняли Конституцію 1946 року на великому демократичному майдані. Були дискусії, установчі збори, компроміс трьох провідних політичних сил. За 12 років замінили новою. І зробили правильно, бо країна була розшарпана, билася в усіх куточках сама із собою. Причому мети цієї битви ніхто не знав – ні французи, ні сторонні спостерігачі. І тільки криза в Алжирі та фігура де Голля, героя Опору нацистам, дозво­лили рішуче натиснути на суспільство й провести одну з кращих у Європі Конституцію.

Друга мета – замінити політичні еліти, до яких нема довіри громадян. Я думав, Юлія Тимошенко напише з тюрми для опозиції план перебудови країни. Бо всі кажуть, що вона працює над Конституцією. Але ми почули тільки гасла, вирвані з контексту.

– Як посилити незалежність Верховної Ради?

– Однопалатний парламент завжди буде філією Адміністрації президента. Потрібно дві палати. Треба дати можливість олігархам обиратися до сенату – верхньої палати, яка безпосередньо не займається законодавчою роботою, але може накласти вето на закони. У нижню палату – Націо­нальні збори – мають обиратися люди з професійною юридичною чи економічною освітою. Я з подивом вивчаю біографії наших депутатів. У декого нема навіть вищої освіти, зате є дисертації.

– Де приймати нову Конституцію: у парламенті, після референдуму, на Конституційній асамблеї?

– Реальна Конституційна асамблея перед­бачає розпуск парламенту. Потім обирають делегатів на асамблею, яку скликаютья лише задля одного: розробки й ухвалення Конституції. Після цього проходить всенародний референдум. Україна поки що не знала такого способу. Політики, які приватизували політичний мандат на 20 років, бояться дати можливість приймати Конституцію виборцям.

Інший спосіб – піти за чинним законодавством. Утворити конституційну комісію парламенту, яка розгляне президентський законопроект, доопрацює і внесе його на розгляд Верховної Ради. Але запевняю: як тільки він з'явиться в парламенті, зроблять стільки поправок, що зруйнують будь­яку концепцію. До того ж після першого читання проект треба відправляти до Конституційного суду, потім приймати в другому читанні. У наших умовах це може розтягнутися на рік. Але такий спосіб найвірогідніший.

Відповіді на всі питання дадуть парламентські вибори. Якщо вони будуть Заходом визнані демократичними, то в нас з'явиться шанс на конституційний діалог. Якщо вибори визнають нелегітимними і вони закінчаться революційним потрясінням, то маємо очікувати принципово нової Конституції, яка буде затверджена на всеукраїнському референдумі.

  • Конституційна асамблея створена указом президента України Віктора Януковича 17 травня 2012 року. У її складі 95 осіб. Серед них радник президента Марина Ставнійчук, академік Валерій Геєць, політологи Андрій Єрмолаєв і Вадим Карасьов, народні депутати Сергій Ківалов та Ігор Рибаков, екс-депутат Георгій Крючков, голова Федерації профспілок Юрій Кулик, лідер Соцпартії Олександр Мороз, колишній віце-спікер Віктор Мусіяка, голова Центрвиборчкому Володимир Шаповал, академік Петро Толочко тощо. Головою призначений екс-президент Леонід Кравчук.
  • Асамблея є допоміжним органом при президентові для підготовки законопроекту про внесення змін до Конституції України. Асамблея має розробити концепцію цих змін, винести їх на обговорення громадськості, експертів. Потім доопрацювати законопроект, схвалити його і подати президенту для внесення на розгляд Верховної Ради.
  • Робота Конституційної асамблеї має проходити в два етапи. Перший: напрацювання ініціатив правового порядку – до жовтня 2012 року.
  • Другий: підготовка проекту змін до Конституції – до 2014 року.
  • Парламентські фракції "БЮТ-­Батьківщина", "Наша ­Україна – ­Народна самооборона", партії "Фронт змін", "Свобода" й "Удар" відмовилися подати своїх представників до Асамблеї, вважаючи її неконституційним органом.

Олександр Гунько